ответ:Леонід Глібов відомий в українській літературі передусім як поет-байкар. Він вважається творцем нової байки. У своїх творах Л. Глібов зобразив суттєві явища життя, безправне становище кріпаків, пихатість чиновників, недолугість тогочасних судів. Автор висміював хитрі та підступні вчинки людей, лицемірство, егоїзм, жадібність, заздрість, лінощі та багато інших негативних рис характеру.
Ось хитра і підступна Лисичка — героїня байки "Щука". Вона може повернути на свою користь рішення недолугого суду. Адже судді — нерозумні, позбавлені почуття честі і справедливості служителі закону:
На той раз суддями були — Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа, —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого в суді була Лисичка. А Щука, яку судив цей "поважний" суд, частенько надсилала Лисичці смачної рибки. Тож, коли суд вирішив повісити вражу Щуку на вербі, Лисичка за хабарі врятувала Щуку, бо запропонувала "у річці вражу Щуку утопити".
Інша ситуація у байці Л. Глібова "Муха й Бджола". Муха — відома ледащиця, набридлива комаха. Побачила вона якось Бджолу, яка весь час працює. Запропонувала їй присісти, погомоніти, та Бджола відмовила, бо їй ніколи сидіти. І Муха поспівчувала, похизувалася своїм безтурботним життям:
— Яка погана, —
Муха каже, —
На світі доленька твоя:
Раненько встане, пізно ляже
Объяснение:
ответ:У своїй повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький створив реалістичні образи двох поколінь звичайної селянської родини, наділивши їх рисами, характерними для дрібних власників того часу. Маруся та Омелько Кайдаші — люди працьовиті, але їхнє здоров’я та характер зіпсувався за часи важкої роботи на панщині. Вони виховувалися у ті часи, коли діти повинні були не тільки змалку працювати, а й у всьому коритися батькам. Своїх синів Карпа та Лавріна вони виховували так само, але ті вже не хотіли коритися батьківській волі. У цьому й полягала головна проблема відносин батьків і дітей у Кайдашевій сім’ї.
Цілком природно, що діти прагнуть бути самостійними. Але у випадку з Кайдашами батькам не вистачило широти світогляду і вміння дати своїм синам можливість жити та працювати незалежно від них і при цьому з повагою ставитися до батьків. А Омелько і Маруся весь вік тільки наказували, що робити: спочатку своїм синам, а потім і невісткам. Можливо, це і призвело до нескінчених сварок та навіть бійок.
Дивно і те, що Карпо та Лаврін мали різні характери і смаки, хоча зросли в одній родині. Карпо і Мотря кохали один одного, але щастя для них полягало лише у накопиченні багатства. Головніше для них було мати якнайбільше худоби, багато землі і власну хату. Вони прагнули збагатіти будь-якою ціно. Хоча Карпо та Мотря були гарними батьками і любили своїх дітей, виховували вони їх у ненависті до бабусі та дідуся, до тітки Мелашки і дядька Лавріна, до сестер і братів. Карпо та Мотря з часом досягли певного достатку, але справжнього щастя вони так і не здобули.
Лаврін і Мелашка були зовсім іншими. Лаврін був жартівливим і веселим хлопцем, такою ж була і його дружина. Їх вабило усе хороше і прекрасне, вони були ніжними і поетичними натурами, захоплювалися красою природи. Вони щиро кохали один одного, і якби все склалося інакше, то їхні діти обов’язково виросли б у турботі та любові, вони обов’язково любили б своїх батьків. А ось у Карпа та Мотрі такого б ніколи не було, і їхні діти, скоріше усього, виросли схожими на своїх батьків — жадібними, зневажливими і грубими.
На жаль, ані батькам, ані синам не вистачило мудрості і терпіння для того, щоб збудувати у родині атмосферу любові та взаємоповаги. Тому і сталося так, як сталося, адже в родині, де батьки не поважають своїх дітей, діти теж не будуть поважати батьків. Так було у часи І. Нечуя-Левицького, так є в наші часи, так само буде і в далекому майбутньому.