Як відомо з твору, Лобо - це Великий вовк, який був ватажком зграї. Його вважали наймудрішим в зграї, тому що він був розумним вовком, який «відчував» все пастки і капкани і вмів їх обходити. Його сила і розум викликали повагу навіть у мисливців.
Але одного разу хитрий і мудрий Лобо промахнувся. І сталося це тоді, коли його кохана, красива, горда і сильна біла вовчиця Бланка, потрапила в капкан. Лобо всіляко намагався її врятувати. Він не думав про себе. І врятувати Бланке не пощастило. Лобо схопили мисливці. «Він втратив і силу, і волю, і подругу». Серце вовка не витримало: він помер.
В оповіданні автор показує вовків такими, якими вони є насправді, їх хижість, ворожість і одночасно природну силу, хитрість, відданість. Лобо вчить людей цінувати життя, яка має сенс лише тоді, коли освітлене любов'ю до іншого.
Е. Сетон-Томпсон закликає вчитися у природи мужності і боротьби за життя, самопожертви, сили духу. А ще - благородства і рицарства. У своїй розповіді «Вовки» письменник так пише про лицарство вовка: «Лицарство в найпростішому розумінні цього слова можна визначити так: увага, яку проявляє людина до жінки як представниці слабкої статі. В такому розумінні лицарство серед вовків є досить поширеним явищем». Лобо дійсно показав лицарське ставлення до вовчиці Бланки та вірність в любові.
У Сетон-Томпсона багато творів про Тварин, яких він дуже любить. Можливо, тому, що в світі тварин всі чесніше, справедливіше. Там немає лицемірства, підкупу, зради, зла. Там якщо борються - то виживають, якщо люблять - то назавжди.
Було б чудово, якби люди теж завжди були до кінця чесними і справедливими. Можливо, ми коли-небудь зможемо опанувати цю науку за до кращої вчительки - Природи
Объяснение:
Історичні пісні та думи - жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі - усі ці події були мотивами українських дум.
До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.
За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням - до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій- козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.
У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл - козак; крук, ворон - ворог; зозуля - мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, - Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали".
Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).
Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.