"І мертвим, і живим, і ненародженим..."
жанр: послання.
Ідейно-художній зміст:
у своєму посланні шевченко розвинув ідеї, закладені у творах, написаних у попередні роки, указав на історичне коріння сусп.явищ. він зіставляє минуле, сучасне і майбутнє.
ліричний герой важко переживає трагізм навколишнього життя, критикує панів, указує їм на інший шлях ( лякає жахами революції і закликає припинити знущання з народу).
"В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля" - пише шевченко, вважаючи, що укр. народ має всі підстави для формування своєї самостійної держави й культури.
у творі має місце діалог між паном і лір.героєм про самобутність культури укр.народу та її роль у визволенні з-під ярма самодежавства. правду треба шукати на власній землі, спираючись на свій народ, справжню волю можна здобути тільки шляхом єднання.
шевченко ставить 5 коротких запитань, натякаючи на те, що історію слід переглянути : "що ми?" , "чиї сини?" , "якмх батьків?" , "ким закуті?" , "за що закуті?"
Ідея і значення твору :
вплив на формування нац. свідомості укр.народу, осуд байдужості до майбутнього свого народу, утвердження демократичного розуміння усторії україни та її культурного процесу.
Новела "Камінний хрест" цілком присвячена темі еміграції. У ній письменник розкрив ті причини, що гнали бідняків у чужі невідомі краї.
Іван Дідух наймитував, потім 10 років відбув у війську, а коли повернувся на село, батько й мати вже померли, лишивши йому завалену хату та букатку горба. Він почав господарювати на цьому горбі. Вік свій збув бідняк на тім горбі, а не вибився з нужди. Сини не хотіли лишатися після нього наймитами, вимагали "завезти" їх до землі та дати хліба. "Два роки нічого в хаті не говорили, лиш Канада та й Канада..." Спродавши усе, старий їде шукати землі й хліба, а жінці каже, що везе її в далеку могилу, що вже на горбі поставив собі і їй кам'яний хрест. Не зазнавши щастя тут, Дідух не сподівався знайти його й на чужині.
Влучно автор розповів про той хрест, бо саме хрест можна ставити на житті людським, такому важкому і невдячному, як у Івана. Чужина для нього — смертний кінець тяжкої долі.
Так влучно і точно Стефанику вдалося передати внутрішній біль героя тільки тому, що він був нерозривно пов'язаний зі своїм народом, писав картини з життя, переймався цими проблемами з великим переживанням за подальшу долю кожного селянина.