Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Головний герой - хлопець з бідної сім'ї на ім'я Федько. Його батько працює на друкарні. Мені подобається його чесність та відвертість. Він знає, якою має бути справжня дружба. Цьому його навчив батько. Звісно, він робить немало шкоди своїм сусідам (і не тільки). Але хто не був халамидником у дитинстві?!.
Інший хлопчик, Толя, - це син господарки будинку, в якому мешкає Федько з батьками. Толя хоче бути схожим на Федька, та все одно, залишається злим, хитрим та підступним. Він неймовірно заздрісний малий. Толя стає винуватцем трагічної загибелі Федька. Не дивлячись на те, що Федько врятував йому життя та брав його провину на себе, Толя не шкодує втраті. Уявіть, ця страшна подія не міняє хлопця на краще - він грається під час похорон Федька чижиком, якого виграв і забрав у Федчиної матусі.
Автор майстерно зобразив головних героїв та події твору. Настільки майстерно, що я ледь втримав сльози, читаючи книжку.
Тепер я хочу дізнатися, які ще твори є у Володимира Винниченка і обов'язково прочитаю їх. А всім тим, хто ще не знайомий з "Федьком-халамидником" - я раджу зробити обов'язково це.