порівняння «наче біс який сидів у хлопцеві», «щоки, ніби оловом налиті», «як соловей-розбійник», «ворота, ніби скринька», «камінь, а не дитина», «дощ такими потоками, наче там тисячі федьків», «лід, як цукор», «немов не чув», «наче твій тато, став пузатий федько», «стриба, як кішка», «як крізь сон бачив», «шматки лізли на неї, немов збиралися розчавити живе створіння», «крижини лізли одна на одну, чисто було схоже на те, як женуть великій гуркіт волів», «стрибнув, наче пробуючи його».
метафора «сонце хитро виглядає з-за парового млина», «паперовий змій кокетує й хитає головою», «соромливо посміхається своїми невеликими синіми очима толя», «дощ січе»; «грім тріщить», «парує земля», «лід тріщав, лускався», «крига йде».
мова твору притаманні: лаконізм, стислість, скупість, динамічність і «нещадність», «образно-уривчасте» речення і драматичні діалоги з повторами, вигуками, уривками фраз. використання діалектизмів, русизмів, жаргонізмів сприяло повнішому і правдивому змалюванню епохи.
Объяснение:
У п'єсі Івана Карпенка-Карого "Сто тисяч" простежується характерна для заможного селянина риса характеру — чим більше людина жадає набуття багатства, тим більше вона вчиняє заради грошей злочинів.
Отаким селянином у п'єсі "Гроші" (саме таку назву мала спочатку п'єса) був Герасим Калитка. Він скуповує землю в збіднілих селян, поміщиків, які не змогли протистояти йому та іншим поміщикам. Отож, усе його життя, думки спрямовані на придбання землі: Сказати, шо він був скупий — так ні. Якщо нажив так хазяйство, то знав, кому продати й у кого купити. Проте хижацько-підприємницька натура його далася взнаки. Так, якщо він намагався купити у Невідомого сто тисяч, хіба він не знав, що дещо тут нечисто. Який дурень стане продавати сто справжніх, живісіньких тисяч всього-на всього за п'ять? На мою думку, він бажав мати ці гроші, хотів, щоб його сусіди із заздрістю дивились на його землі. За жадобою розбагатіти він просто не бачив, що його дурять, не міг, ні, не хотів припустити цього. Та от сталось лихо: замість п'яти тисяч — ціла торба папірців. Через його ваду потерпатимуть його наймити, для яких він шкодує шматка хліба, які роблять усю роботу, без яких перетворилося б на ніщо усе його господарство; зазнаватиме лиха родина.
У хаті Калитки і в його господарстві все підпорядковано здійсненню мрії господаря: і жінка "з діжі не вилазить", і наймити не розгинаються в роботі, і сам Калитка йде на ризиковані шахрайські справи, які не ладний довести до кінця.