Сашко пройшов ліс, вийшов у поле, як почув стрекотіння вертольота: півколом, низенько над лісом він летів на Сашка. Сашко чи злякався, чи що, але сів на землю і прикрився портфелем»; «Аби я був вовком…»; «Раптом Сашко відчув, що хтось дивиться йому в спину: а дубом хтось стояв! «Піти глянути чи не йти?..— завагався Сашко. Але вирішив: — Чого це я стану його боятися? Піду гляну»; – «Сашко вибрав підходящу для Сіроманця нору, розчистив її трохи лопатою, нарвав пирію, настелив, ліг сам»; – «Одного дня Сашко відкрив, що Сіроманець сліпий»; – «Так от ти який лизунчик, а ще Сіроманець,— сказав Сашко і погладив Сіроманцеві шию, почухав під горлом»; – «Ти і не подумав тікати, бо ти у мене розумний, вовчику. Пиріжка з печінкою хочеш?»; – «Сашко вийшов у коридор, намацав татові валянки, вліз у них, наче провалився у воду, накинув кожушок, тихо прочинив і зачинив за собою двері»; «Сашко став на коліна, почав обмацувати темінь, наткнувся добряче лобом на ковадло, і вже Сіроманець щімко задихав Сашкові в обличчя. Сашко обійняв обома руками вовка за шию». Хлопчик Сашко захоплюється Сіроманцем. Він вважає його чесною та справедливою твариною, яка не зробила нікому нічого поганого. Навіть коли мисливці винищили його вовченят — Сіроманець не помстився їм. Тому Сашко захищає його чесне ім’я перед батьком та Чепіжним. Але дорослі не розуміють хлопця, тому що для них вовк — хижак, якого треба впіймати. Не знайшовши підтримки, Сашко вирішує діяти самостійно. Він допомагає Сіроманцю переховуватись у лісі та влаштовує втечу з сільського хліва, коли вовка таки впіймали в пастку. Сашко вважає Сіроманця кращим другом, він годує його, розмовляє з ним та проводить увесь з ним вільний час. Коли вовк був змушений покинути ліс та переховуватись на полігоні, хлопчик дуже сумував за ним. Навіть потоваришувавши з дівчинкою Галею, Сашко не забував про Сіроманця. їхня зустріч після тривалої розлуки була дуже емоційною. Хлопчик не зраджує своїй меті вилікувати вовкові зір. Задля цього він навіть втікає з дому та подорожує кілька днів пішки, щоб дістатися до лікарні в Одесі. Йому все вдається, але останньої миті вовча натура бере верх і Сіроманець втікає з лікарні, навіть не попрощавшись з кращим другом.
Объяснение:
1) Рей Бредбері народився 22 серпня 1920 року в місті Уокиган, штат Іллінойс.
Під час Великої депресії в 1934 році родина Бредбері переїхала в Лос-Анджелес, прийнявши за родича сім'ї. Там Реймонд в 1938 році закінчив середню школу. Три наступні роки свого життя юнак провів, продаючи газети на вулицях Лос-Анджелеса, так як грошей на вищу освіту не було.
Бредбері вперше спробував себе в літературі в 12 років, коли написав продовження до «Великому воїнові Марса» Е. Берроуза.
Перша його публікація - це вірш «Пам'яті Вілла Роджерса», яке було опубліковано в 1936 році.
У 1937 році Бредбері вступив в лос-анджелеську «Лігу наукових фантастів». Розповіді Бредбері почали публікуватися в дешевих журналах.У той час Бредбері багато працював, поступово відточуючи літературну майстерність і формуючи індивідуальний стиль. У 1939-1940 рр. він видавав мімеографічні журнал «Футура фантазія». До 1942 року Бредбері остаточно перестав продавати газети і повністю перейшов на літературну заробіток, створюючи до 52 оповідань на рік.
У 1946 році в книжковому магазині Лос-Анджелеса Бредбері зустрів працювала там Сусану маклюри (Меггі), яка стала згодом кохання свого життя. 27 вересня 1947 року Меггі і Рей уклали шлюб, у них народилося чотири дочки.Бредбері написав одинадцять романів, найбільшу популярність з яких отримали ранні роботи: «Марсіанські хроніки» (1950), «451 градус за Фаренгейтом» (1953) і «Вино з кульбаб» (1957). Також письменник створив 21 п'єсу і 28 сценаріїв для кінофільмів
Рей Бредбері був автором і ведучим циклу телепередач з 65 міні-фільмів за мотивами його оповідань. Цикл називався «Театр Рея Бредбері» і виходив з 1985 по 1992 рік.
Після 1963 року Бредбері продовжив публікувати нові розповіді, але також активно сконцентрувався на іншому жанрі -драме.
Деякі зі своїх ранніх оповідань Бредбері в 1984 році перевидав в спеціальному збірнику «Спогад вбивства», а пізніше опублікував детективний роман «Смерть - справа самотня». Також в той час на кабельному телебаченні почав виходити серіал «Театр Рея Бредбері», в якому були екранізували багато розповідей письменника. У цей період життя Бредбері отримав безліч нагород в галузі літератури і мистецтва в цілому.
Навіть в літньому віці письменник продовжував писати. У 79 років Бредбері переніс інсульт, після чого всі останні роки життя був прикутий до інвалідного крісла.
Бредбері помер після тривалої хвороби 5 червня 2012 року в Лос-Анджелесі у віці 91 рік.
3) 1. Черга на майдані.
2. Захисник Грігзбі.
3. СВЯТА.
4. Мона Ліза.
5. УСМІШКА.
4)Жанр - Фантастика, антиутопія, оповідання
Тема - Твір про те, як у далекому майбутньому люди знищили «Джоконду» Леонардо да Вінчі, а маленький хлопчик Том врятував шматочок полотна з усмішкою Джоконди; про майбутнє людства, занепад цивілізації, загибель краси, ідеалів.
Ідея - Бредбері утверджує, що краса, увічнена в шедеврах світового мистецтва, знайде свою стежку до людських сердець. Духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.
Герої: картина Л. да Вінчі «Джоконда», хлопчик Том, Грігсбі, один з черги, натовп, поліція
5) Том - головний герой твору "Усмішка" Бредбері. Це хлопчик, який активно взаємодіє з дорослими. Він дуже кмітливий та розумний для свого віку. Проте, він не перестає буди дитиною. Том щирий, відкритий, добрий, як і більшість дітей. Він не здатен на зраду, підлість. Саме це і робить його позитивним героєм, який викликає повагу. Мені Том дуже імпонує своєю світлістю. Він дуже приємний. Незвичайним в нього ж погляд на світ. Кожному зі своїх однолітків я рекомендую цей твір для прочитання, адже, познайомившись із Томом, можна по-іншому подивитись на знайомий нам світ.
Матінка, сестриця, миленька