«Галерник» аналіз твору Тема: людина і Доля, драматизм людського життя. Ідея: світ такий глибокий і незбагненний, людина є лише частиною світу і не завжди може змінити сама долю; людське життя сповнене непередбачуваності й непевності. Основна думка: засудження рабства, неприйняття будь-якого насилля над людьми Жанр: філософська лiрика. Художні засоби вірша «Галерник» алегорії: море – Всесвіт порівняння – краю батьківського мури, короновані і горді; образи-символи: образ галери (човна) – символ людськоï долi, що несеться по хвилях життя, передає глибоке розчарування свiтом; галерник – людина у Всесвіті; метафори: О святе іспанське море, криваве море; море цілує, не вбиває сум; полісиндетон –нагромадження у фразі сполучників з метою підкреслення роздумів ліричного героя про глибину й незбагненність світу: Ти могло б південні води Перлами перевершити! Дай же, о криваве море, Відповідь; тобі не тяжко Це вчинити, якщо правда, Що і води мають мову. Твір складається з трьох частин: вступу-експозиції, де змальовано становище та портрет галерника, монологу нещасного та заключної частини, в якій йдеться про те, як наглядач обірвав монолог героя. Галерник є символом людини взагалі, яка не спроможна обирати власну долю. Кожна людина «прикута», приречена до того, що обрали для неї небеса. Човен несе її бурхливим морем життя проти її волі. Її життя — це «вічна каторга при веслах». Вірш проникнутий жалем за життям на свободі. Читаючи поезію ми гаємо, що для героя ніби зупиняється час, залишаючи в серці героя спогад про відбиток того, як він жив до того як потрапив у полон, батьківський край, який не стирається з пам’яті, і філософські роздуми про сенс життя, про велике мале в ньому. Надія -це те велике, чим варто дорожити, що треба берегти, і вірити, що тебе чекають вдома. Досить похмурий пейзаж натякає на складні життєві обставини ліричного героя, на те, що він у розлуці з близькими людьми. І це додає його спогадам нотку трагічності, болючого щему, жалкування за тим, що можливо, він так і не побачить рідних. «Галерник» — це філософський вірш, якому притаманні такі ознаки: 1) філософська проблематика; 2) наявність героя, який утілює роздуми письменника про світ та долю, життя; 3) складність поетичного мовлення (символи, метафори, алегорії та інші засоби, що розкривають драматизм людського існування); 4) неоднозначність позиції автора
Объяснение:
Вечная истина, говорящая о том, что человек перестает мыслить, когда перестает читать, по-моему, является актуальной и в наш такой динамичный и неспокойный ХХІ век.
Конечно же, это касается, прежде всего, настоящей классической литературы, проверенной если не веками, то хотя бы десятилетиями. А не широко разрекламированного «чтива», которое и книгой язык не поворачивается назвать.
Нет никаких сомнений относительно того, что нынешний век требует интеллектуально развитых, грамотных людей. Причем, приобретенные ими знания и сведения не должны быть просто набором определенной информации. Ее необходимо осмыслить, проанализировать. Хочется снова обратиться к мудрой мысли, почерпнутой, кстати, из классической литературы. Она гласит, что дабы стать грамотным человеком, нужно прочитать всего несколько книг. Но чтобы их найти, следует прочитать сотни других.
Вывод первый: читать нужно, чтобы уметь мыслить.
Литература – это источник исторических сведений, преподносимых читателю живо и интересно. Благодаря таланту писателя читатель буквально погружается в описываемую эпоху. Тут и бытовые подробности, и одежда, и интерьер, обычаи и традиции. Немного фантазии – и человек оказывается, к примеру, на средневековом рыцарском турнире вместе с благородным Айвенго В. Скотта или на балу девятнадцатого века с героями произведений русских классиков. Конечно, можно сказать, что в современных фильмах и компьютерных играх это можно увидеть своими глазами, не особо напрягаясь. Почувствуйте разницу. Там подается все красиво, но в готовом виде. Книга же заставляет работать воображение человека, перенося его силой слова в конкретную эпоху.
Вывод второй: читать нужно, чтобы больше знать и развивать фантазию, образность мышления.
Литература – это его величество Слово, эстетичное, многоликое и прекрасное. К сожалению, в ХХІ веке словесная деградация очень заметна. Это, с моей точки зрения, напрямую связано с чтением, а вернее с нежеланием читать классические произведения. Язык классики сочен, ярок, насыщен образами, а самое главное – это истинный литературный язык, которым должен владеть каждый культурный человек. При постоянном чтении обогащается словарный запас. Пословицы, поговорки, крылатые выражения, словесные образы насыщают речь, делая ее по-настоящему красивой и богатой.
Вывод третий: читать нужно, чтобы обогащать свою устную и письменную речь.
Рассуждения не просто о пользе, а о необходимости чтения истинной литературы в веке нынешнем можно продолжить. Но даже то, что сказано, доказывает: «Литература в ХХІ столетии необходима!»
Пам’ятник Батьківщина-мати – один з головних символів столиці України. Він є символом незламності народу, який переміг фашистських загарбників ціною мільйонів життів. Батьківщина-мати Києва здатна витримати потужний землетрус та ураган, як великий народ вистоїть перед найважчими випробуваннями й залишиться незламаним.
Статую було збудовано в 1981 році на території музейного комплексу, присвяченого історії України у Другій світовій війні. Спочатку планувалося, що монумент, виготовлений із запорізької нержавіючої сталі, покриють золотом. Однак пізніше від цієї ідеї відмовилися. Також з двох сторін від Батьківщини-матері повинна була спадати каскадом вода, яку форсували б кам’яні воїни.
В процес зведення меморіалу за міською легендою втрутилося духовенство. Висота пам’ятки історії була піддана корективам. На даний момент існує дві версії, пов’язані безпосередньо з Києво-Печерською Лаврою, які пояснюють, чому клинок у руках статуї виявився нижчим, ніж було задуманоЗ 2014 року по всій Україні проходить декомунізація. Вона покликана знищити всі символи і згадки про тоталітарну державу – СРСР. Масово зносяться пам’ятники Леніну, іншим радянським вождям. Вулиці, села і цілі міста знаходять нові назви.У список об’єктів, які підлягають декомунізації увійшов і музейний комплекс в Києві, присвячений Другій світовій війни. Батьківщина-мати є об’єктом культури. Тому знесення пам’ятника не планується. Натомість в ньому можуть бути проведені певні роботи: з щита необхідно прибрати герб СРСР. Технічну консультацію з цього питання надавав Інститут електрозварювання імені Патона. Співробітники цього ж інституту консультували творців Батьківщини-матері.Але все не просто, як здавалося на перший погляд. Згідно законодавства України, внесення змін до пам’ятника заборонено. Крім того, якщо герб прибрати, може статися деформація дуги, на якій в противазі закріплені руки статуї, що тримають щит і меч. Це призведе до руйнування всієї конструкції пам’ятника.
Поки вчені, історики, активісти й чиновники сперечаються, герб як і раніше знаходиться там, де він був встановлений більше ніж 35 років тому. А Батьківщина-мати, як і раніше грізно дивиться вдалину, залишаючись однією з головних визначних пам’яток столиці.