Жанр: вірш-посилання Літературний рід — лірика.
Вид лірики — громадянська (патріотична).
Тема: зображення поетичного образу України, її краси її величі.
Ідея: возвеличення палкого кохання українців до рідного краю, Батьківщини.
Основна думка: любов до України є едністю з невід’ємних частин духовності людини Віршований розмір “Любіть Україну”: амфібрахій. Римування: перехресне.
Епітети: вишнева Україна, мова солов’їна, хмари пурпурові, краса, вічно жива і нова, очі ніжно-карі, багряні стяги, хмари пурпурові, весни світлі і щирі, небо голубе.
Порівняння – «як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води…», «як порох і як дим», «як та купина»
Метафора «в просторів солодкому чарі» повтор – «любіть Україну»,
гіперболи – «без неї ніщо ми, як порох і дим», «люби її кожну хвилину», «вічні ми будемо з нею»,
персоніфікації – Україна «живе у стежках, у дібровах»; «в огні канонад, що на захід женуть чужинців…», «в багнетах, що в тьмі пробивають нам путь», «гудуть батареї», риторичні звертання «Любіть Україну!», «Юначе», «Дівчино!».
Прямо над нашим домом пролетают лебеди. Они летят ниже растрепанных, обвисших облаков и стряхивают на землю тревожные звуки далеких колоколов. Дед говорит, что так поют лебединые крылья. Я присматриваюсь к их мельканию, прислушиваюсь к их пению, и мне тоже хочется полететь за лебедями, поэтому и поднимаю руки, словно крылья. И радость, и грусть, и серебряный перезвон кутают и кутают меня своим снованием.
Я как будто становлюсь меньше, а вокруг увеличивается, растет и изменяется весь мир: и запруженное белыми облаками небо, и одноногие скрипучие журавли, что никуда не полетят, и латанные веселым зеленым мхом крыши, и голубоватая дубрава под селом, и черная плоть пробивающейся из-под снега земли, взвихренной туманом.
Объяснение:
если я не ошибаюсь то тогда тут должно быть