У Емми Андієвської є цикл не зовсім звичайних казок-притч, об’єднаних спільним початком і закінченням.Казки були опубліковані разом у 2000 р. видавництвом «Зерна» і частина казок була видана видавництвом «Піраміда». Частина казок також опублікована у книжці «Джалапіта», виданій у 2006 р. львівським видавництвом «Піраміда».Збірка казок містить вісімнадцять оповідань. Перед самими казками, між ними та після них відбувається розмова між шакалом та консервною бляшанкою. Ці двоє, зустрівшись ввечері, домовляються розповідати один одному казки. Вони почали розмовляти про те, що люди їх не розуміють, забувають, «що речі, які перебувають в людському оточенні, олюднюються», теж мають душу. При цьому шакал розповідає казки із сумним закінченням, а бляшанка – казки із щасливим кінцем. Кожну розказану казку обоє коментують та інтерпретують її мораль по своєму.Як і в багатьох інших творах Андієвської, в казках відбувається олюднення речей. Шакал та бляшанка обговорюють власне уподібнення до людей.
1) Зустріч Герасима Никодимовича з євреєм. (Єврей пропонує фальшиві гроші. Калитка ще вагається).2) Залицяння Романа до Мотрі.3) Хитра пропозиція фактора Гершка. (Герасим може на ній нажитись).4) Перевірка "фальшивих" грошей з кумом. 5) Відважне рішення Калитки, взяти більшу суму "фальшивих" грошей. 6) Брехня єврея. Герасимо обдурено, його обікрали. 7) Спроба самогубства (Калитка намагався повіситись). Герасима врятовано(копач Бонавентура врятував).8) Дружина Герасима бідкається. Їхня сімя бідна, але Герасим живий. Твір закінчується тим, що Герасим залишається з пустими руками. Але так до кінця і не розуміє, що гроші - не головне в житті.
