Відповідь:
Збирають каміння і зносять його на купи, щоб стоячи на цих каміннях, а не у воді, боронитися від тухольців
Пояснення:
цитата Не роздумуючи довго, видав Бурунда війську наказ збирати каміння і класти на купи, кождий відділ для себе. Той наказ, що не грозив ніякою небезпекою, подобався монголам, а надія стояти на сухім і не лазити повиш колін у воді додала їм духа. З радісним криком вони кинулися врозбрід по долині, збираючи каміння і стягаючи його на купи. Тухольці стояли на своїх стінах довкола озера і реготалися, дивлячись на їх роботу
Наш рідний край легендами багатий. Є серед них страшні, чарівні, романтичні, захоплюючі. Одна з найромантичніших українських легенд розповідає про чарівну козачку з Полтавщини, яка є авторкою багатьох ліричних пісень. Проте більшість із них до цього часу вважаються народними.
Який талант треба мати, щоб надати, здавалося б, звичайним словам безсмертя! Звідки взявся такий талант у поневоленій Україні? Таке питання може виникнути лише у того, хто ніколи не бачив чарівної Ворскли, не слухав її тихих, лагідних пісень у супроводі веселого тьохкання солов’їв із прибережних гаїв! Саме ця земля народжувала і народжує дива. Одне з них – Маруся Чурай, донька урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Він був справжнім лицарем свого часу. Як і всі козаки, вважав ганебною смерть не в бою, а деінде. Тому загинув, рятуючи життя Богдана Хмельницького. Маруся мала тонку душу, кожна струна якої бриніла своєю піснею: мрійливою, сумною, про кохання, про козацьку долю і лицарську звитягу. Прості людські цінності, оспівані у піснях, запалювали серця слухачів, які розносили це полум’я Україною.
Сучасні поети-піснярі стверджують, що гарну пісню можна написати лише тоді, коли переживеш якесь моральне потрясіння. Можливо, це так і є, бо власна доля Марусі була трагічною.
Дівчина покохала молодого козака Грицька Бобренка. Але війна розлучила
закоханих. Тяжко Маруся переживала розлуку. Смуток і журба були такими безмежними, що вилилися із її душі піснею “Віють вітри, віють буйні…” Та виявилося, що війна – не найстрашніше лихо, ще гіршим є зрада. Після війни за наказом матері Гриць одружився з багатою донькою осавули. Несила було Марусі пережити таку ганьбу. Радше хай води Ворскли понесуть її далі від зради і насмішок. Але не судилося дівчині втонути. Іван Іскра, який багато років щиро кохав Марусю, врятував її. Порятунок не приніс ні полегшення, ні спокою. Ревнощі взяли гору над розумом, і Чураївна отруїла зрадника. Від страти її знову врятував Іван, який привіз гетьманський наказ про помилування злочинниці. Та найгрізніший суддя для людини – її власна совість. Вона прирікає людину на довічне спокутування своїх гріхів.
Марусин вік виявився коротким, але її душа жива. Вона живе у виспіваних і виплаканих піснях, розповідає кожному новому поколінню про щастя і радість, про сум і журбу, про вірність і зраду. Отож скільки лунатимуть її пісні, стільки й житиме її душа. Збережімо пісню – душу Марусі Чурай!
Тема: розповідь про глибокі переживання дівчини, розлученої з коханим, її звернення до ворожки, розмова з тополею і, нарешті, перетворення самої дівчини на тополю під впливом чудотворного зілля.
Ідея: невмирущість справжнього кохання, возвеличення краси, вірності, незнищенності світлих і благородних людських почуттів.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/topolya-shevchenko-analiz