" Поспішайте робити добро"
Добро - у кожної людини це поняття символізує щось своє. Для мене добро - це милосердя, тільки гарні вчинки, це безперечно те що інщі називають просто вчинками. Нещодавно в моїй школі пройшла акція " Від серця до серця" я вважаю просто необхідним проводити такі акції. По-перще ми проявляємо свої гарні риси характеру, по-друге ми стаємо милосердними . Я пишу цю замітку тільки задля того щоб ви зрозуміли що добро робити ніколи не пізно і для гарних вчинків завжди є місце у нашій хоч маленкому але мальовничому житті.
За всіх часів кожен народ мріяв про сильного, сміливого та розумного захисника. Саме тому в міфах різних народів з'являлися герої, завжди готові прийти на до скривдженим та беззахисним. Давні греки, або елліни, як вони себе називали, також мали свого уславленого героя. Ним був Геракл.
Геракл — син бога Зевса та смертної земної жінки Алкмени. Того дня, коли Геракл мав з'явитися на світ, Зевс заприсягнувся на зібранні богів, що немовля із його потомків, яке народиться цього дня перше, володарюватиме над Мікенами й іншими народами. Але дружина Зевса Гера пішла на хитрість. Вона затримала народження Геракла і прискорила появу Еврисфея. Так помстилася Гера Зевсові за його зраду. А спокутувати цей гріх довелося Гераклу. Щоб стати безсмертним, він змушений був служити слабкому, кволому боягузу впродовж дванадцяти років та здійснити дванадцять подвигів (два з них Еврисфей не зарахував). Геракл: дістав шкуру немейського лева, вбив лернейську гідру, вполював керинейську лань, приніс в Мікени ериманфського вепра, очистив Авгієві стайні, перебив стимфалійських птахів, привів критського бика, перегнав у Мікени кобилиць Діомеда, здобув донькам Еврисфея пояс цариці амазонок Іпполіти, пригнав у Мікени череду корів велетня Геріона, приніс золоті яблука Гесперид, здійснив подорож у підземне царство, щоб привести Еврисфею його сторожа — пса Цербера. Для здійснення цих подвигів потрібні були неабиякі сила, відвага, кмітливість. Гераклу й справді притаманні усі ці якості. До речі, ім'я "Геракл" означає "уславлений герой". Його подвиги стали улюбленою темою античного мистецтва. Відома статуя Геракла Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя надихали на творчість відомих скульпторів, художників. Ім'я "Геракл" має ще одне значення: "завдяки Гері". Дійсно, все своє життя герой мав протистояти ненависті і заздрощам дружини Зевса і, мабуть, завдяки їй прославився. Шлях від героя до божества нелегкий. Але ж це є той шлях до ідеалу, якого так прагнули давні греки. Мені здається, що й кожен із нас має стати на цей шлях.
Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. — період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі: П. Сагайдачний, Б. Хмельницький, І. Виговський, І. Мазепа. Вони докладають великих зусиль і коштів для розбудови культури, освіти, шкільництва.
Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів.
Наприкінці XVII - у першій половині XVIII ст. в Україні істотно збільшується кількість шкіл при братствах. Після Берестейської унії на зразок Львівської братської було засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділялася вивченню грецької мови, тому ці фшколи називали "грецькими". Гетьман Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок в Україні були письменними.
У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Галшка Гулечівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався за 4 напрямами: студенти вивчали граматику, риторику, філософію, мови грецьку, латинську, слов'янську, польську та українську (руську). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Іов Борецький. Мелетій Смотрицькнй, Касіян Сакович.
П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію.
За своєю суттю, на зразок західноєвропейських колегій, наукових центрів і вищих навчальних закладів, Києво-Могилянську колегію прирівнювали до академії. Її можна порівняти з такими національними святинями й світочами знань, як Оксфорд у англійців, Сорбонна у французів, Карлів університет у чехів, Ягеллонський університет у поляків.
Навчання в Києво-Могилянському колегіумі тривало 12 років. Особливе значення надавалося вивченню й читанню лекцій латинською мовою, так як це давало можливість підтримувати духовні й практичні відносини з іншими країнами, мати доступ до багатої літературної класичної спадщини. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. За традиціями братських шкіл почесне місце посідала старослов’янська мова, якою писали трактати, художньо-поетичні твори, драми для театру.
Першоосновою всієї навчальної програми в колегіумі, крім вивчення мов, були також сім вільних наук. Дисципліни розумілися досить широко, охоплювали собою увесь найважливіший спектр знань як гуманітарних, так і природничих чи богословських. Водночас із читанням логіки, метафізики, слухачам пропонували моральну філософію (етику) та філософію природи (фізику). Київські професори надавали увагу вивченню логіко-раціоналістичних здобутків, їхні курси пройняті ідеями Відродження, Реформації й раннього Просвітництва.
Объяснение: