Вертепи походять від містерії-західноєвропейської середньовічної релігійної драми, що в 17 столітті розповсюдилася на польські, а згодом- і українські землі. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині 18 століття, особливо в добу занепаду Києво-Могилянської академії, коли число вертепників поповнювалося її вихованцями, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Ця форма була найзручнішою для поширення в маси правди про історичні події( наприклад, добу козацтва - вертеп "Запорожець") чи збереження національних традицій( в тому числі колядок) в період переслідування з боку Російської імперії. В цей час вертепи поширилися на етнічно російські території, наприклад, в Сибір, і вторинно набули популярності у Польщі
Іван Якович Франко, велет української культури, все життя виявляв гарячий, непідробний інтерес до історії вселюдської та національної, української. Серед його здобутків у цій царині слід передусім згадати повість «Захар Беркут» («Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці» — такий підзаголовок дав сам автор), воістину класичний твір, в котрому рідкісна здатність Франка поєднувати в єдиний, органічний, нероздільний сплав «злободенну» насущну політику та чарівно-поетичну, заклично-сонячну романтику (і все це — на суворій основі реалістичного відтворення історії, попри щедре використання народних легенд, міфів, переказів сивої давнини) була втілена справді блискуче.
У творі Осипа Турянського "Поза межами болю" автор піднімає відразу кілька вічних проблем людства: взаємовідносини людини і держави, людина та її доля під час війни, причини війни та амбіції правителів країн під час неї, збереження моральності і духовності у військових умовах. Досить очевидною для кожного читача є і своєрідний протест автора проти війни,в якого з одного боку війна визнається безсумівним злом, а з іншого боку ніякого виходу з цієї проблеми автором не пропонується . На тлі всьго цього, звичайно, піднімається і питання сенсу життя людини. Згідно з сюжетом в центрі твору знаходиться історія семи друзів військополонених, які служили в австрійській армії, але потрапили в полон. Але доля була прихильною до них, і їм вдалося здійснити втечу в полон. Втім, наслідком цього стали ще більші проблеми - пора року тодішніх подій була зимовою, а знчить, друзям, довелося йтийти по безжалісному морозу. Саме погодним умоваму творі відведена дуже важлива роль - автор детально її описує і показує в якості мало не самого ворога героїв твору. складні обставини наштовхують друзів на роздуми про життя та здійснення відчайдушних вчинків. Їм вже не потрібні гроші, вони готові спалити їх, щоб зберегти вогнище. Усвідомлення швидкої смерті змушує згадувати їх про своє колишнє життя і близьких людей. Втім всі вони зберігали людську гідність і не змогли їсти людське мясо навіть в умовах страшного голоду. Твір закінчується трагічно - в живих залишається лишеодин з семи друзів. Але Осип Турянський закінчує його оптимістичним висновком про те, що вічні цінності завжди перемагає смерть. Питання сенсу життя в цьому творі досить очевидне. Його герої боролися за своє життя, незважаючи ні на що, здійснювали і не завжди обдумані вчинки, але в той же час навіть у таких складних умовах завжди залишалися гідними людьми. Думається, що якщо це вдалося їм, то повинно вдасться кожній іншій людині в будь-яких умовах. Основний сенс по Осипу Турянському - залишатися людиною в будь-яких обставинах і не шукати виправдань в найскладніших умовах. Держава завжди була і буде жорстокою зі своїми громадянами. У деяких випадках держава настільки жорстока, як це описано в цьому творі. Але визначаючи свій сенс життя, необхідно розділяти взаємини між людиною і державою,а також між звичайними людьми, адже це далеко не одне і теж.
Вертепи походять від містерії-західноєвропейської середньовічної релігійної драми, що в 17 столітті розповсюдилася на польські, а згодом- і українські землі. Найбільш поширилися вертепні вистави в другій половині 18 століття, особливо в добу занепаду Києво-Могилянської академії, коли число вертепників поповнювалося її вихованцями, що йшли в народ популяризувати українські вистави в формі лялькового театру. Ця форма була найзручнішою для поширення в маси правди про історичні події( наприклад, добу козацтва - вертеп "Запорожець") чи збереження національних традицій( в тому числі колядок) в період переслідування з боку Російської імперії. В цей час вертепи поширилися на етнічно російські території, наприклад, в Сибір, і вторинно набули популярності у Польщі