Портрет, опис: Джулія молода, струнка дівчина: "на вигляд ніби підліток", у неї " гнучкий тоненький стан, маленькі гострі перса", вона "схожа на знесилену мокру пташку". Портрет Джулії: "під копицею чорного, давно не стриженого волосся радісно блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі", очі у Джулії "великі бездонні", у дівчини "білі рівненькі зуби". Навіть в умовах виживання хлопець звернув увагу на "осяйну вроду цієї дівчини" . Одяг дівчини: "дівчина в довгій, не на її зріст куртці з підкасаними рукавами і червоним трикутником на грудях".
Риси характеру: Дівчина, весела, пустотлива: "в її очах блиснув азарт і неслухняність збитошної пустотливої дівчинки..", ""в її очах усе ще стрибали невтримні пустотливі бісики". Дні проведені в концтаборі не знищили у цій дівчині оптимізму, легкості, жвавості: "дівчина легко вискочила на брилу, нагнулася, спритно сунула ноги в колодки...", "в’юнко, мов ящірка, стрибала з каменя на камінь". Вона "зовсім байдужа до небезпеки", а тому Івана дратувала "її недоречна, напоказ, відвага...". А ще Іван звернув увагу на те, що "нашивка на ній була червона, політична, та й дівчина щось там говорила про ненависть до німців..". З часом Іван зрозумів, що Джулія освідчена і ця "освіта Джулії, певно, була куди вища за його, і це ще збільшило пошану до неї".
Джулія вірний друг. Вона завжди готова протягнути руку до ближньому: "Тоді, вже нагорі, дівчина стала навколюшки й простягнула йому свою тоненьку, кволу руку. Хлопець глянув на сині прожилки вен на зап’ясті й відхилив її руку — хіба вона змогла б витягти таку вагу?" А пізніше, коли хвиля кохання накрила цих двох молодих людей, Іван відчув всю емоційність і пристрасть закоханої дівчини: "вона гомоніла поруч, — щиро, любо, з великою ніжністю і мрією".
Всі незгоди, поневіряння, жахіття, які випали на долю цієї дівчини не змогли зламати її дух, знищити її кохання. Вона залишилася вдячною Іванові за своє врятоване життя, за подароване ним відчуття щастя, за сина. Адже саме про це Джулія писала у своєму листу: "Мені довелося ділити з ним останні три дні його життя — три величезних, як вічність, дні кохання, пізнання і щастя"
Два други зустрілися в парку Саша сказав що почув дивне цвірікання , і Андрій сказав що чув тоже . Коли вони обернулися і побачили що з куща іде цей звук . Коли Саша протянув руку до куща і витянув маленького соловейка . Андрій сказав відвести птаха до нього додому . Сашко сказав чудова ідея . Вони побігли додому . Мама сказала Андрію ти молодець , я піду в магазин куплю зерна для птаха . Минув тиждень Сашко з Андрієм з слізьми відносили птаха до парку , вони там де знайшли птаха побачили гніздо , вони поклали птаха там . Саша і Андрій сумували за птахом . Мама покликала їх накухню , біля вікна побачили соловя з гілкою калини в дзьобі
Жили-були дід та баба і була в них... Ні,наша казка не про те,не про старе і набридле,а про 21 століття.На 16 поверсі нового будинку жив собі Тінейджер-цілком звичайний підліток,який весь час проводить за комп'ютером,але одного разу,після виходу з віртуального світу на вулицю,він зустрів бабусю,яка довго просила,щоб її перевели через дорогу,Тінейджер був з тих людей,що пройшли повз,але повертаючись назад до дому він побачив.що бабуся пів дня стоїть на переході і просить по до Тінейджер з жалився над бабусею і увімкнувши ввічливого парубка,погодився до бабусі.Він чемно підійшов,привітався,взяв її під руку і провів її аж до самого дому,бабуся подякувала і сказала:"Дякую,хлопче,але чому ж ти не допоміг мені одразу,ти сильно поспішав?" "Ні,певно я забув,що я людина"-відповів хлопець.Бабуся не розгубилася і відповіла:"Добре,що ти вчасно згадав і за це я виконаю твоє бажання". Тінейджер подумав,що це жарт.Хіба ви чарівниця?-з посмішкою сказав він. -Так,проси,що хочеш,але подумай добре. -Я хочу ...я хочу...так у мене все є,я знаю!Я хочу подарувати щастя всьому світу.Бабуся посміхнулася,плеснула в долоні і навкруги почали посміхатися люди,визирнуло сонечко із-за хмар і почали цвісти вишні і чарувати людей своїм запахом,все стало прекрасним.Хлопець лунко почав сміятись,нюхати квіти,але коли повернувся до бабусі,щоб подякувати,її вже не було,вона таємниче зникла.Пройшли роки,Тінейджер став вчителем математки Максимом Вікторовичем,але на все життя запам"ятав,як колись зміг зробити світ трошки щасливим,бо вчасно згадав,що він людина
Відповідь:
Може щось підійде:
Портрет, опис: Джулія молода, струнка дівчина: "на вигляд ніби підліток", у неї " гнучкий тоненький стан, маленькі гострі перса", вона "схожа на знесилену мокру пташку". Портрет Джулії: "під копицею чорного, давно не стриженого волосся радісно блиснули такі самі чорні, мов маслини, очі", очі у Джулії "великі бездонні", у дівчини "білі рівненькі зуби". Навіть в умовах виживання хлопець звернув увагу на "осяйну вроду цієї дівчини" . Одяг дівчини: "дівчина в довгій, не на її зріст куртці з підкасаними рукавами і червоним трикутником на грудях".
Риси характеру: Дівчина, весела, пустотлива: "в її очах блиснув азарт і неслухняність збитошної пустотливої дівчинки..", ""в її очах усе ще стрибали невтримні пустотливі бісики". Дні проведені в концтаборі не знищили у цій дівчині оптимізму, легкості, жвавості: "дівчина легко вискочила на брилу, нагнулася, спритно сунула ноги в колодки...", "в’юнко, мов ящірка, стрибала з каменя на камінь". Вона "зовсім байдужа до небезпеки", а тому Івана дратувала "її недоречна, напоказ, відвага...". А ще Іван звернув увагу на те, що "нашивка на ній була червона, політична, та й дівчина щось там говорила про ненависть до німців..". З часом Іван зрозумів, що Джулія освідчена і ця "освіта Джулії, певно, була куди вища за його, і це ще збільшило пошану до неї".
Джулія вірний друг. Вона завжди готова протягнути руку до ближньому: "Тоді, вже нагорі, дівчина стала навколюшки й простягнула йому свою тоненьку, кволу руку. Хлопець глянув на сині прожилки вен на зап’ясті й відхилив її руку — хіба вона змогла б витягти таку вагу?" А пізніше, коли хвиля кохання накрила цих двох молодих людей, Іван відчув всю емоційність і пристрасть закоханої дівчини: "вона гомоніла поруч, — щиро, любо, з великою ніжністю і мрією".
Всі незгоди, поневіряння, жахіття, які випали на долю цієї дівчини не змогли зламати її дух, знищити її кохання. Вона залишилася вдячною Іванові за своє врятоване життя, за подароване ним відчуття щастя, за сина. Адже саме про це Джулія писала у своєму листу: "Мені довелося ділити з ним останні три дні його життя — три величезних, як вічність, дні кохання, пізнання і щастя"
Пояснення: