М
Молодежь
К
Компьютеры-и-электроника
Д
Дом-и-сад
С
Стиль-и-уход-за-собой
П
Праздники-и-традиции
Т
Транспорт
П
Путешествия
С
Семейная-жизнь
Ф
Философия-и-религия
Б
Без категории
М
Мир-работы
Х
Хобби-и-рукоделие
И
Искусство-и-развлечения
В
Взаимоотношения
З
Здоровье
К
Кулинария-и-гостеприимство
Ф
Финансы-и-бизнес
П
Питомцы-и-животные
О
Образование
О
Образование-и-коммуникации

Ідейно-художній аналіз вірша Т.Мельничука

👇
Ответ:
Супер1009
Супер1009
04.12.2022

Объяснение:

Тема: Тарас Мельничук в своєму вірші матері моїй розповідає нам про свою матір, яка порівнюється тут із мадонною, виходячи з опису ми розуміємо що їх покинув батько, якого звали Юрій, очевидно він пішов на війну залишивши сім'ю,. Автор задається питанням, а відколи так взялося, що в нашій країні, яка біліє в тумані мов в молоці та пахне вишняками(можливо відсилка до Шевченка, якого любив читати Мельничук) юні покинуті дівчата-мадонни виховують малюсіньких дітей.

Ідея: власні переживання автора та переповнені емоції про нелегку долю юних матусь, скликаються написати цей вірш, одночасно з перебуванням автора у в'язниці його навідують відголоски дитинства, коли від батька залишились тільки фото на заставі та лист.

Жанр: вірш

Художні засоби:

Епітети- повітря чисте, невгасна сльоза, біла хата

Порівняння- роси, як суниці, повітря чисте, як криниці ,

Уособлення- пьють смереки

Метафори- звисають роси, зблискує сльоза вкраїна пахне, пливе висока біла хата

Вірш входить до збірки віршів Із-за грат, що була видана у 1982 році, до збірки ввійшли вірші написані у 1950-80 роках, автор вирізняється своєю темою переливання думок у поезіях, часто вірш має свою структуру та композицію яка може бути не поміченою за порівняннями та метафорами, Художні засоби що використовувався Мельничук не важкі, не виділяються дуже розумною відсилкою, але водночас з цим простота його творів була доступна всім хто хоть трохи цікавився художніми рухами у 70-80 роках ХХ століття.

Для мене автор не є особливим, але цікаво було прочитувати його думки протягом всієї збірки Із-за грат, та догадуватись про його духовні та фізичні переживання, проживати його життя та бути свідком історичних подій цікавої людини.

4,8(44 оценок)
Открыть все ответы
Ответ:
denik228
denik228
04.12.2022

Мое улюблене заняття

Моє улюблене заняття дещо нетривіальне: я роблю анімаційні фільми.  Я займаюся разом з друзями в студії комп’ютерної анімації. Мені дуже це подобається, бо дозволяє розкрити мої творчі здібності. До того ж, це дуже цікаво.


Анімаційні фільми тепер створюються зовсім не так, як років тридцять тому. Раніше, наприклад, щоб зробити мальований мультиплікаційний фільм, художники вимальовували кожен кадр окремо! А це тисячі й тисячі малюнків, бо кожну секунду на екрані змінювалося 24 кінокадри. Лялькові мультфільми теж було доволі важко створювати – треба було робити ляльок, декорації та застосовувати ту ж покадрову зйомку.


Тепер все простіше і складніше одночасно. Більшість операцій виконується за до різноманітних комп’ютерних програм. Але доволі часто перший етап, коли вимальовується начерк персонажа та його окремих частин, ми виконуємо на папері. Потім все «заганяється» у спеціальні програми-редактори і ретельно вимальовується вже в них. В інших програмах ми змушуємо намальовані фігурки рухатися. Є програми для редагування звуку, а є такі, що допомагають нам синхронізувати звук та зображення.  Є й новітні технології, які допомагають створити тривимірну анімацію, де персонаж повторює рухи людини-аніматора, але у нас в студії такого обладнання немає.


Ми всі дуже любимо робити мультфільми. Коли ми закінчуємо черговий проект, я зазвичай дуже задоволений, бо ми створюємо щось нове - таке, чого ще не існувало. А це завжди захоплює. 

4,5(8 оценок)
Ответ:
ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
4,7(36 оценок)
Это интересно:
Новые ответы от MOGZ: Українська література
logo
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси Mozg
Открыть лучший ответ