Як Івану Сулимі вдалося звільнитися з турецького полону? Чому поляки збудували над Кодацьким порогом міцну фортецю?
Які якості козаків до їм захопити турецьке місто Азов?
Як сприйняв польський гетьман Конецпольський те, що козацьке військо зруйнувало фортецю?
Яким чином полякам вдалося схопити Сулиму? Що з ним сталося?
Який гетьман продовжив справу Івана Сулими?
Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозначну відповідь дають на них самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитися й знайти свою відповідь.
Спробуємо розв'язати одну з головних проблем, наприклад: «Чому Чіпка став убивцею?»Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, письменник хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали лише сотні. Не від боягузтва, не від слабості, не від хворої психіки став убивцею і Чіпка. А від чого?
Ось Чіпка малий «...поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець» — щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить горобеня, як крутне голівку... Не вспів оком моргнути, — як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка.» Ну, з хлівцем зрозуміло, хлівець винен тим, що належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? А якийсь горобець, «як жиди Христа мучили, кричав: жив-жив!»
Ось так наш герой змалку почав встановлювати соціальну та історичну справедливість... А сам за свої вчинки намагався уникнути відповідальності. Пам'ятаєте, для чого в образах «повидовбував очі»?Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться і все ж вертає додому: «...як скажений бик налітає на хату... Брязь! — одно вікно... Дзень! — друге... Посипалось третє... Грюк! Ногою в двері... Полетіли й двері у сіни». А потім ображає рідну матір, яка винна перед сином-злодієм лише у тому, що його породила і робила для нього, що могла.
Важко читати далі розповідь про першу Чіпчину «справжню» справу, свого роду посвячення в злодійський орден. У Чіпки навіть не виникає питання, чи зможе він «переступити через кров»: перше вбивство було випадковим, планувалось тільки пограбування. Але камінь, кинутий у воду, дає кола: один злочин неминуче тягне за собою другий. Вороття до нормального людського життя вже немає і не може бути. «Спить Чіпка. Совість, задобрена горілкою, його не мучила.» Чи не сучасна історія перед нами, коли під впливом традиційних ліків від горя (горілка й веселе товариство, яке «все розуміє») скоюються злочини, про які, на жаль, так часто можна прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах? Потім у Чіпки багато буде всякого в житті і в душі. Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена була участь Чіпки в злочині. А чи знайшовся б серед читачів хтось, хто залишив би у виборчому бюлетені прізвище Вареника, і чи діяв будь-де і будь-коли закон, за яким Чіпка міг бути виправданий за вчинені злочини і просто за свою поведінку?