Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося". «Життя не має ціни, а воля дорожча за життя». Ці слова — не просто відображення народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. Ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, здавалося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. Маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обміняти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружити, позбавити життя. І все це абсолютно безкарно. Більше того — це законно. І страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. Більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й такі, які вище за все цінували Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
Сучасник Івана Франка, Лесі Українки, Павла Грабовського, Володимир Самійленко увійшов в українську літературу як усебічно обдарована людина — талановитий лірик, дошкульний сатирик і фейлетоніст, драматург і перекладач. У центрі його інтересів завжди була Україна і її багатостраждальний народ, задля неї він, власне, і жив, тому зневажливо ставився до псевдопатріотичної балаканини деяких земляків. їх базікання про «високі матерії», неробство, боягузтво Володимир Самійленко висміює у вірші «Патріоти». Сюжет його простий: двоє хлопців стояли і розмірковували, а точніше, базікали, про «долю своєї землі». На словах вони «боронили» права народні, роздумували «про окремість натури», «давність своєї культури», фантазували про те, «як дійде народ своїх прав». А третій хлопчик стояв собі мовчки, бо «він мовити красно не міг», але щиро вболівав за долю своєї безталанної України:Вбачались йому патріотиІз купою слів голосних,А поруч мільйони голоти,І темність, і вбожество їх.Але поет не схвалює і поведінку третього юнака, хоч йому й болить безправне становище народу, його вбогість, темнота. Автор вважає, що мало самого лише співчуття. Справжній патріот — той, хто не сидить склавши руки, а бореться за краще життя, захищає народні інтереси. На цю ж тему написано сатиричний вірш «Патріота Іван». Його герой сам себе вважає «благородним». Він підлаштовується лід мужика, прагне говорити, як він, пише книжки про народ, захоплено цитує вичитане, хвалить тих, хто служить вітчизні. Як і йому подібні «патріоти», Іван клянеться в любові до селянина, а сам тільки й дбає, що про власну користь та збагачення: Що за славний патріота Наш Іван, якби хто знав! Тільки що роззявить рота, Про народ уже й почав, А казать промову стане, То не жди, щоб був кінець. Він і сам колись пристане До роботи… в гаманець.