Відповідь:
розставляємо наголоси (позначимо -х) у тому числі з урахуванням ритму (позначимо х)
Теп-ло/-та ро/-дин-но/-го ін/-ти-му/.
Ще на/ ши-бах/ дос-ві/-ток не/ скрес.
Вста-ла/ ма-ти/. Мо-ту/-зоч-ком/ ди-му/
Ха-ту/ при-в'я/-за-ла/ до не/-бес.
Ве-се/-ло із/ ляс-ком/ се-ред/ пе-чі/
По-лу/-м'я гу/-ля-є/ по гі-/ллю.
Ков-дро/-ю за/-ку-ту/-ю-чи/ пле-чі/,
Ма-ти/ не пи/-та, чо/-му не/ сплю.
Вже од/-нак зни/-ка-є /гір-ко/-ти-на/,
Не ка/-ту-є/ сер-це/ пе-чі/-я.
Зно-ву/ я — ма/-ле-се/-нька ди/-ти-на/,
Ма-ти/ зна-є /біль-ше/, а-ніж/ я.
Ма-те/-рі роз/-ка-зу/-вать не/ тре-ба/,
Як ду/-ша світ/-лі-є/ пе-ред/ днем
В ха-ті/, що при/-в'я-за/-на до/ не-ба/
Сві-тан/-ко-вим/ ма-ми/-ним вог/-нем.
віршований розмір двоскладовий п"ятистопний хорей
Пояснення:
І́гор Миро́нович Калине́ць (нар. 9 липня 1939, Ходорів) — поет і прозаїк, один із чільних представників так званої «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв'язень. Живе і працює у Львові. Почесний доктор Львівського національного університету імені Івана Франка.
Ігор Калинець народився 9 липня 1939 у місті Ходорів (Бібрський повіт, за польським адмінподілом — Жидачівський повіт, Станіславське воєводство, Польська Республіка), нині Львівської області, Україна. У 1956–1961 роках навчався у Львівському університеті, на філологічному факультеті. Після закінчення університету працював у Львівському обласному державному архіві (1961—1972).
Чоловік Ірини Стасів-Калинець.
За участь у дисидентському русі у 1972 році Ігоря Калинця було засуджено на 6 років ув'язнення суворого режиму й 3 роки заслання. Покарання відбував у Пермських концтаборах разом із Іваном Світличним, Василем Стусом, Миколою Горбалем, Степаном Сапеляком та іншими.
Заслання відбував разом із дружиною Іриною Стасів-Калинець на Забайкаллі, у с. Ундино-Посєльє, Балейського району в Читинській області.
Після повернення до Львова у 1981 році працював у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника. З 1987 брав участь у виданні самвидавного журналу «Євшан-зілля», згодом став його редактором.
Окрім «дорослих» пише також вірші для дітей. Було видано кілька книг, які розійшлися не тільки в Україні, але також і в країнах з великою українською діаспорою (Казахстан, Канада, США, Аргентина). Його книгу «Небилиці про котика і кицю» ілюструвала українська художниця Вікторія Ковальчук у 2005 році.
На мою думку, драматичний твір нової української літератури Івана Котляревсьокого «Наталка Полтавка» прекрасно зображує життя і побут селян позаминулого століття. У цій соціально-побутовій драмі за до характерів героїв та їхньої мови показано атмосферу та проблеми сільського життя.
В творі ,,Наталка Полтавка,, Петро - це ідеальний образ бідняка, він представник трудового народу. Петро працьовитий, сердечний, щирий, безкорисливий, має почуття власної гідності. Крім того, він навіть здатний, як і Наталка, на самопожертву, тому й хоче відмовитися від коханої дівчини, щоб вона жила забезпечено й не йшла проти волі матері, ще й віддає їй зароблені гроші, щоб возний не докоряв Наталці її бідністю. Петро кохає Наталку «більше всього на світі», «більше як самого себе».
Петро зображений у творі як сирота-бурлака, «без роду, без племені, без талану і без приюту», у нього «ні кола, ні двора», отже, ніякого багатства й статків. Через бідність Петрові доводиться постійно мандрувати. У пошуках роботи Петро був «і у моря, був і на Дону, заходив і в Харків…». Але Петро перебуваючи в Харкові, хоча і беріг кожну копійку, але відвідував театр, давав правильну оцінку театральним виставам, що свідчть про його освіченість.
Для нього театр — «таке диво — як побачиш раз, то і вдруге схочеться»