Объяснение:
Характеристика Славка Беркути
Славко Беркути хотів увійти до збірної і не порушувати присяги. У вісім років він був схожий на дошкільнятко, мав хворі ноги. Він приймав ліки, ходив на ковзанку, хоча часто відчував біль. Це заняття зміцнило його і частково загартувало характер.
Характеристика Юлька
Юлько вдома ніжний із матір’ю, любить гуляти містом із батьком, захоплений його розповідями про старе місто; з однолітками часто буває пихатим, заздрісним, нечесним.
Характеристика Стефка Вуса
Ще один тип характеру — Стефко Вус. За до художніх деталей, фрагментів авторської розповіді, нанизаних одна на одну подій-ситуацій (як, наприклад, випадок із сорокою, розмови з сестрою та колишньою вчителькою) читач дізнається про весь пройдений підлітком шлях. Його поведінка зумовлена середовищем, яке змушує оздоблюватись, «наїжачуватись», щоб таким захищатися від жорстокості світу. Внутрішньо Стефко інший: він може бути ніжним, добрим і лагідним, турботливим братом і справжнім другом. Він живе у своєму світі спогадів про бабусю Олену, світі сільської природи, і йому складно адаптуватися до життя в місті, в одній квартирі з батьком-п’яницею. Проблема недоглянутості сиріт і напівсиріт, дітей із неблагополучних сімей — особливо гостро постає сьогодні.
Характеристика Лілі
Успішна, всебічно розвинена і талановита дівчинка Лілі, яка виявила себе і в кіномистецтві, і у бальних танцях, і у вивченні іноземних мов — ще один яскравий образ дитини у повісті, який, хоч і не так глибоко психологічно вмотивований, але важливий порушеною проблемою лідерства.
Відповідь:
1. Участь у поході Ігоря на половців брали А. брат Всеволод, син Володимир, племінник Святослав.
2. Слова "Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим" належать В. князеві Ігорю цитата:
Глянув Ігор на ясне сонце
Та й побачив — військо тьма покрила,
І сказав до дружини-вояцтва:
«Браття мої, друзі вірні!
Лучче нам порубаними бути,
Ніж полону зазнати!
3. "А вже в моїм теремі златоверхім / Покрівля розвалена, / З вечора до ранку самого / Сизоокий ворон кряче",- ці слова промовля князь київський Святослав так розпвідав, який сон йому приснився.
Смутен сон приснився Святославові
На горах київських.
«Укрили мене, — каже, — звечора
Чорним запиналом на ліжку тисовому,
Черпали мені синього вина
З отрутою мішаного,
Сипали мені на лоно
Сагайдаками порожніми поганськими
Перли великі
Та ще й мене голубили, —
А вже в моїм теремі злотоверхім
Покрівля розвалена,
З вечора до ранку самого
Сизокрилі ворони крякали
Пояснення: