Казка-повість "Місце для дракона" переносить нас у Галичину часів середньовіччя. Правив у Люботині князь, його називали князем люботинським. "Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний дзижчанням мух, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…". Князь "оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій".
В давнину князь робив багато подвигів, а зараз став старим, лінивим, нездатним до боїв, як і усі його підопічні. Ніхто не хотів воювати, тому війна могла князю лише снитися. А цілковита полуднева тиша в королівстві призвела лише до ліні та нудьги, яка абсолютно не могла спонукати жителів Люботина до пробудження відваги, мужності та прагнення бути лицарем. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну".
Князь мав доньку Настасію, яку потрібно було вже видавати заміж, але за древнім звичаєм її руку отримає лише лицар, та ще й той, котрий зробить якийсь великий подвиг. Князь наказав зібрати армію, щоб піти на війну, але в Люботині не стало війська. "Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його". Князь думав, що зробити, щоб знайти нареченого для Настасії, тоді воєвода, пан Антось, підказав новину, що на березі річки Бистриці бачили дракона.
1. Г);
2. Б);
3. А);
4. Б);
5. А);
6. А);
7. Б);
8. А);
9. Г);
10. В).
1. Вони поводились з добрими німцями погано: розгромлювали Фрідріхову грядку з квітами, кидались грудками, ображали, не поважали - це не одноразово згадується в тексті. Це зовсім не правильна поведінка, бо німці нічого поганого їм не зробили. Так, вони, може, й здавалися бридкими, негарними, страшними. Але вони любили дітей, співали їм пісеньки, і просто займались будівництвом, що в них дуже добре виходило. Тому, звісно, поведінка дітей не була правильною.
2. Я розумію вислів «Шкварити байдужість на вогні!» із поезії В. Симоненка «Гей, нові Колумби й Магеллани» так: не потрібно бути байдужим, і потрібно усіляко нищити будь-яку байдужість на світі.