чому, на вашу думку, твір дістав назву не «устина», не «панночка», а саме «інститутка»?
початкова назва повісті — «панночка». але дотримуючись основного прийому композиції — прийому антитези, письменниця в назві твору поєднує протилежності. часто випускниці інституту «благородних дівиць» називали себе «інститутки — святительки». але, як бачимо, у панночки інститут не виховав жодної благородної риси характеру. найвищим «ідеалом» таких «святительок» було пристрасне бажання вийти заміж за багатого пана і стати повновладними поміщицями в своїх «маєтках-державах».
при першій зустрічі з панночкою дівчат — кріпачок дуже вразила її краса. але зовнішність разюче відрізнялася від людського єства інститутки. назар влучно охарактеризував інститутку однією фразою: «дивиться так, що аж молоко кисне».
у виданні вміщено першу з історичних повістей, що трилогію (за визначенням автора) «мазепа». насправді ж — повістей п’ять. і хоч вони послідовно відтворюють хронологію подій, кожна з них має самостійне значення, тому й публікувалася автором окремо.
услід за цим виданням («мотря», історична повість) видавництво випускає: «не вбивай», «батурин», історичні повісті; «полтава», історична повість; «з-під полтави до бендер», історична повість.
головний герой усіх п’яти повістей — український гетьман іван мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності україни.
у цій книзі оповідається про кохання юної красуні мотрі — дочки генерального судді кочубея, пізніше страченого мазепою, — і старіючого гетьмана. дія відбувається на тлі важливих історичних подій.
видання подається за сучасним правописом із збереженням лексичних, морфологічних, стилістичних особливостей мови автора — українського письменника, родом з галичини, який жив і творив у 1872–1941 роках.
Лірична драма І. Франка “Зів’яле листя” – це шедевр поетичної майстерності. Збірка І. Франка “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. Вона являє собою композиційну, тематичну та жанрову цілісність, що дало підстави самому автору назвати її поетичною драмою. У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя – від зародження до загибелі. Вірші здебільшого носять автобіографічний характер – через гірке нерозділене кохання до жінки в реальному житті довелося пройти й славетному Каменяреві. Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям.
Спочатку дівчина – об’єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу,
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу
Третій жмуток пронизано мотивами розпачу, безвиході, марності життя з сердечних болем, бажанням покінчити з собою та своїми стражданнями. Ліричний герой звертається до матері, просячи пробачення за гріх, що збирається зробити, але ніяк не може справитися зі смутком в душі.
Це воно ???