Захар Беркут — центральний персонаж однойменної повісті українського письменника Івана Франка. Він живе у селі Тухля і є ватажком тухольської громади. Він має 90 років. Все свідоме життя живе інтересами своєї громади. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
Письменник розкриває перед читачем такі риси характеру Захара Беркута, як доброта, чесність, працьовитість, розсудливість, життєва мудрість. Ці риси розкриваються у важкий для народу час боротьби з монгольськими завойовниками. Він є автором плану подолання монгольської агресії, закликає на до верховинців та загірян. За його пропозицією відбито раптовий напад монголів на Тухлю.
Патріотизм Захара Беркута яскраво проявився тоді, коли його син Максим потрапив у полон до монголів. Він любить сина, але відмовляється звільнити його з полону ціною поступки монголам. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі». Громадянські інтереси для нього важливіші за батьківські почуття.
«Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» — ось слова Захара Беркута.
Помираючи, Захар Беркут залишає мудрий заповіт своїм односельцям: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас».
Такі риси характеру цього персонажа викликають глибоку повагу у сучасного читача і мають слугувати прикладом для наступних поколінь людей.
В дуже цікавому, повчальному і моральному творі Роальда Даля під назвою «Чарлі і шоколадна фабрика» розповідається казкова історія з життя маленького хлопчика по імені Чарлі, життя якого було дуже складним, але в один прекрасний момент відбулася дивна подія, яка перевернула все життя дитини, зробивши його дивовижним і просто неповторним. Про такі історії завжди цікаво читати, але в даному випадку це було у багато разів приємніше, тому що її головний герой викликає велику симпатію і відверто приваблює.
Отже, головний герой цього оповідання, хлопчик по імені Чарлі, був дитиною з дуже бідної родини. Сім’я його була великою, але мала дуже мало грошей, а тому не могла собі дозволити практично ніяких надмірностей. Звичайно, життя в сім’ї була дуже важким, тут вже не до шоколаду, просто б вижити і забезпечити собі хоча б мінімальне забезпечення. Втім, хлопчик не міг відмовити собі в любові до шоколаду. Любив він його просто надзвичайно. На жаль, тільки раз в році родичі могли порадувати хлопчика плиткою цієї ласощі – відбувалося це тільки на його власний День Народження. Втім, ситуація незабаром змінилася і в житті дитини настала біла смуга, яка напевно запам’яталася назавжди. Місцевий власник фабрики шоколаду на ім’я Віллі Вонка вирішив влаштувати екскурсію по своїй шоколадній фабриці і запросив на свою екскурсію кілька дітей, у тому числі і Чарлі. У підсумку, після закінчення екскурсії, Чарлі отримує головний приз – він стає спадкоємцем власника шоколадної фабрики і отримує всі вигоди, які з цим пов’язані.
Образ Чарлі дуже привабливий. По-перше, він привабливий з тієї причини, що з цією дитиною відбулися дуже приємні зміни. Він був дуже скромним, стриманим, але мрії його повністю збулися, і я тому надзвичайно радий. Крім того, він володів дуже приємними людськими якостями, які особливо добре проявлялися на тлі інших дітей, які потрапили на екскурсію на шоколадну фабрику. Приміром, Август Глуп був дитиною дуже ненажерливою і жадібною, Верука Солт – розбещеною, Віолетта Боригард – постійно жувала гумку, а Майї Тіві займався ще одним марним заняттям – дивився телевізор. Звичайно, на тлі всіх цих дітей з їх численними недоліками Чарлі здається просто ангелом, позбавленим будь-якого негативу. Думається, що з цієї причини він настільки і привабливий.
Образи дітей часто бувають цікавими і привабливим, але образ Чарлі – по-справжньому особливий. На його прикладі ми можемо побачити, як казково змінилося життя дитини, які яскраві емоції він переніс гати за всім цим дуже приємно, це формує почуття симпатії до цієї дитини.
Захар Беркут — центральний персонаж однойменної повісті українського письменника Івана Франка. Він живе у селі Тухля і є ватажком тухольської громади. Він має 90 років. Все свідоме життя живе інтересами своєї громади. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».
«…Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. …Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
Письменник розкриває перед читачем такі риси характеру Захара Беркута, як доброта, чесність, працьовитість, розсудливість, життєва мудрість. Ці риси розкриваються у важкий для народу час боротьби з монгольськими завойовниками. Він є автором плану подолання монгольської агресії, закликає на до верховинців та загірян. За його пропозицією відбито раптовий напад монголів на Тухлю.
Патріотизм Захара Беркута яскраво проявився тоді, коли його син Максим потрапив у полон до монголів. Він любить сина, але відмовляється звільнити його з полону ціною поступки монголам. «Не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі». Громадянські інтереси для нього важливіші за батьківські почуття.
«Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!» — ось слова Захара Беркута.
Помираючи, Захар Беркут залишає мудрий заповіт своїм односельцям: «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить нас».
Такі риси характеру цього персонажа викликають глибоку повагу у сучасного читача і мають слугувати прикладом для наступних поколінь людей.