Проминуло багато часу з тієї пригоди. У нас почався урок української літератури. І того ранку до нас у клас, який знаходиться на другому поверсі, забігла незнайомка. Вона була неймовірно схожа на дівчинку з малюнка у книжці. Тому здалася нам знайомою. Вона тихенько підійшла до дошки й подивилась мені у вічі. Потім відвела погляд на когось іншого. За мить вона промовила: – Любі друзі, сьогодні я тут, щоб попередити вас. Думаю, ніхто не хоче попасти у невідому країну, де все не так. ЇЇ звати … Тут хтось перебив Алю: – Про що ти говориш? Аля спочатку оглянулась, а потім додала: – Напевно, хтось не прочитав казки. Але цим ми шкодимо самі собі. Кожну незавершену справу бачить Недочеревик і записує її. Тож, щоб не попасти у халепу, завершуйте розпочаті справи. Не дочитали книжку- дочитайте, не домалювали картину – домалюйте. Раптом у кутку Аля побачила якусь річ та промовила: – Он як! Там стінгазета скраю лежить. Розгорнула її і сказала: – Так не годиться. Вона не є завершена. Недочеревик її уже побачив. Нумо, коли продзвенить дзвоник, на перерві завершіть те, що розпочали. Всі уважно слухали дівчинку і зрозуміли помилку. А Аля стрімко побігла далі попереджати інших школярів. Я також зрозуміла цей урок. Надалі не буду залишати незавершені справи. І цей урок української літератури я теж не забуду.
У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками. Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене. На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди попросили один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".
Вона була неймовірно схожа на дівчинку з малюнка у книжці. Тому здалася нам знайомою. Вона тихенько підійшла до дошки й подивилась мені у вічі. Потім відвела погляд на когось іншого. За мить вона промовила:
– Любі друзі, сьогодні я тут, щоб попередити вас. Думаю, ніхто не хоче попасти у невідому країну, де все не так. ЇЇ звати … Тут хтось перебив Алю:
– Про що ти говориш?
Аля спочатку оглянулась, а потім додала:
– Напевно, хтось не прочитав казки. Але цим ми шкодимо самі собі. Кожну незавершену справу бачить Недочеревик і записує її. Тож, щоб не попасти у халепу, завершуйте розпочаті справи. Не дочитали книжку- дочитайте, не домалювали картину – домалюйте. Раптом у кутку Аля побачила якусь річ та промовила:
– Он як! Там стінгазета скраю лежить.
Розгорнула її і сказала:
– Так не годиться. Вона не є завершена. Недочеревик її уже побачив. Нумо, коли продзвенить дзвоник, на перерві завершіть те, що розпочали.
Всі уважно слухали дівчинку і зрозуміли помилку. А Аля стрімко побігла далі попереджати інших школярів.
Я також зрозуміла цей урок. Надалі не буду залишати незавершені справи. І цей урок української літератури я теж не забуду.