Михайлик – головний герой повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Це дев’яти-десятирічний жвавий сільський хлопчик, змалку любить природу, із захопленням сприймає весь світ навколо. Допитливий – часто розмовляв з дідусем про явища природи ігав за рослинами; розумний, любив багато читати попри заборону мами, обожнював ходити до школи, вчитися, навіть у лютий мороз, навіть без чобіт. Був щедрим, добросердечним, співчутливим ів жебрачку з дитиною. Любив і поважав своїх батьків, дідуся, бабусю.
• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі… ».
• «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка….Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».
• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».
• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха… І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».
• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники…»
• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».
• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися…та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»
Давньогрецька медицина являла собою сукупність теорій і практик, які постійно розширювались через нові ідеології, випробування та експерименти. Перша відома медична школа Стародавньої Греції була відкрита в Кніді в 700 році до н. е. У ній працював Алкмеон, автор першої праці з анатомії, і саме в цій школі була вперше застосована практика за пацієнтами. Пізніше свою школу на острові Кос заснував Гіппократ, відомий як «Батько сучасної медицини». Незважаючи на загальновідому повагу еллінів до єгипетської медицини, в ті часи не було успішних спроб перенести досвід єгиптян на грецьку землю через брак письмових джерел і труднощі в розумінні давніх медичних термінів. Втім відомо, що для своїх медичних довідників греки запозичили безліч рецептів єгипетських ліків. Вплив Єгипту став більш очевидним після створення грецької медичної школи в Александрії.
Багато компонентів розглядалися в давньогрецькій медицині, переплітаючи духовне з фізичним. Зокрема, стародавні греки вважали, що на здоров'я впливають гуморизм, географічне розташування, соціальний клас, дієта, травми, вірування та мислення. На початку древні греки вважали, що хвороби - це «божественні покарання», а зцілення – «дар від богів». Поки тривали випробування, в яких теорії перевірялися з погляду симптомів та результатів лікування, чисті духовні вірування щодо «покарань» та «дарів» були замінені фундаментом, заснованим на фізичному, тобто причині та наслідку.
Мораль байки Ворона і лисиця відкривається юному читачеві ще до моменту знайомства з сюжетною лінією - в перших трьох рядках: лестощі - зброя слабких, але перемогти з її до можна навіть над самим сильним, адже «в серці підлесник завжди знайде куточок». Саме в цьому полягає головна думка байки.
Іван Андрійович Крилов - великий байкар. І нехай сюжети його байок в більшості своїй запозичені у Езопа і Лессінга, так вміло адаптувати їх до реального життя російської людини, його пороків і слабкостей, міг тільки Крилов.
Байка Ворона і лисиця не виняток! Як яскраво і емоційно автор описує, здавалося б, просту ситуацію: на гілці дерева сидить ворона з сиром, повз пробігає лисиця і, відчувши запах «ласощі», розуміє, що просто відняти сир у ворони вона не зможе, тому що та перебуває досить високо , шахрайка вирішується на хитрість, всіляко нахвалюючи чорнокрилу птицю, вона домагається того, що та випускає сир зі свого дзьоба, і він дістається лисиці. Особлива увага при цьому Крилов приділяє опису того, які відверто «брехливі» компліменти каже вороні лисиця і як птах «ведеться» на цю надуману похвалу. Тим самим він насміхається над тими, хто сліпо вірить чужим словами, чи не співвідносячи їх з реальністю, засуджує тих, хто домагається перемоги обманом і лестощами, і застерігає всіх нас від помилок, скоєних обома персонажами.
3- думаю все подходят. 4-а