Народився у с. Великий Кут Херсонської губернії. Навчався у класичній гімназії, звідки був виключений за політичну неблагонадійність. У1900 році склав екстерном іспити у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. У1902 році заарештований за революційну діяльність, виключений з університету без права проживання у Києві. 1905 року все ж таки складає іспити і отримує диплом про вищу освіту. З 1907 по 1914 роки проживає за кордоном, починає друкувати перші твори. У1917році повертається в Україну, стає одним із керівників Центральної Ради, аз 1918по 1919роки очолює уряд Директорії. У1919 році був змушений емігрувати. Жив у Австрії, де працював редактором тижневика "Нова доба", а потім у Франції. Помер у с. Мужен на півдні Франції.
В. Винниченко — один із найкращих українських прозаїків (автор 14 романів, близько 100 оповідань), твори якого були бестселерами для читачів 20-х років, драматургів, чиї п'єси свого часу ставилися в театрах Берліна, Москви, Праги, Рима. Його найвідоміші твори: повість "Краса і сила" (1902), романи "Сонячна машина" (1921-1924), "Слово за тобою, Сталіне!" (1932), "Записки кирпатого Мефістофеля" (1914), "Чесність з собою" (1914), п'єси "Дисгармонія" (1906), "Брехня" (1910), "Чорна Пантера і Білий Ведмідь" (1911), мемуари "Щоденник" (1911-1951).
Людська порядність і байдужість
(за оповіданням В. К. Винниченка"Федько-халамидник")
Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання "Федько-халамидник". Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.
Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.
Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... "В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега". На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: "Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу..." Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...
Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і "побіг грати з чижиком".
Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик.
Повість Ольги Кобилянської носить саме таку назву – «Земля» – тільки лише з тієї причини, що основним в ній є ставлення людини до землі, місце землі в житті людства і все те, на що готові люди, щоб отримати якомога більше землі. Після прочитання цієї повісті багато хто напевно задається питанням, добром або злом є земля. І це питання особливо актуальне в світлі того, на які страшні вчинки йшли люди заради того, щоб отримати землю.
У центрі історії Ольги Кобилянської знаходиться сім’я Федорчуків, вона представлена батьком сімейства Івонікою, матір’ю Марією, а також двома синами – старшим Михайлом та молодшим Савою. Події повісті розвиваються драматично. Спочатку автор описує їх життя, розповідає про те, яким великим трудом далася Федорчукам можливість придбати землю. Пізніше автор розповідає про синів Федорчуків – ці молоді хлопці були різними. У той час як Михайло був працьовитим і слухняним, Сава почав спілкуватися з неблагополучною дівчиною Рахірою. Рахіра виступила підбурювачем, через неї Сава зрештою вбив Михайла. Молодший брат не хотів ділитися зі старшим спадщиною, хотів отримати всю землю тільки для себе, а тому й зважився на злочин братовбивства. Цілком зрозуміло, що батьки були вбиті горем. Івоніка Федорчук дізнався, що вбивцею Михайла був Сава, але не зміг зламати долю молодшому синові, а тому не повідомив про це владі.
Сумна історія наштовхує на деякі роздуми. Цінний ресурс землі, отримати яку так прагнули деякі люди, став причиною справжньої ворожнечі і навіть злочину. Не можна сказати, що Сава так любив землю, він не хотів на ній трудитися, але все ж він хотів її отримати і стати єдиним спадкоємцем. Тому він убив свого брата і приніс у родину таке горе, якого та ще ніколи не знала. Бажання отримання майна повністю затьмарило розум як Саві, так і Рахірі, яка намовила його на злочин. Любов Федорчуків до землі зіграла з ними дуже злий жарт.
Земля – це благо, але не можна назвати це благо безумовним. Є більш важливі речі, ніж матеріальний достаток, який може бути забезпечений землею. Необхідно любити людину в цілому і своїх родичів зокрема. Ні в якому разі не можна ставити цінність землі вище цінності людського життя. Земля стає злом, якщо людина починає цінувати її вище за все інше. Це сталося і з Савою. Наймолодший з Федорчуків наплював на своїх близьких, вчинивши страшний злочин. Це нівелювало цінність землі, для Сави і інших членів сім’ї Федорчуків вона стала злом.
Людину називають Людиною, коли вона спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких випробувань і перемог. Кожен повинен навчитися керувати собою, тобто самовиховувати себе. Самовиховання — це також вияв відповідальності, що свідчить про зрілість людини, його духовну стійкість. Вихована людина повинна бути спокійною, врівноваженою, вміти тамувати злість, роздратування, керувати своїми емоціями. В критичній ситуації зробіть паузу і не втрачайте самоконтроль. Вчіться терпіти і прощати. Змусьте емоції працювати на Вас, а не проти Вас. Опануйте головним умінням - перетворювати негативні події на позитивні. Змінюючии значення, Ви змінюєте свою реакцію на те, що відбувається. Знайдіть у собі сили посміхнутися та знехтувати негараздами.
(1880-1951)
Народився у с. Великий Кут Херсонської губернії. Навчався у класичній гімназії, звідки був виключений за політичну неблагонадійність. У1900 році склав екстерном іспити у Златопільській гімназії і вступив на юридичний факультет Київського університету. У1902 році заарештований за революційну діяльність, виключений з університету без права проживання у Києві. 1905 року все ж таки складає іспити і отримує диплом про вищу освіту. З 1907 по 1914 роки проживає за кордоном, починає друкувати перші твори. У1917році повертається в Україну, стає одним із керівників Центральної Ради, аз 1918по 1919роки очолює уряд Директорії. У1919 році був змушений емігрувати. Жив у Австрії, де працював редактором тижневика "Нова доба", а потім у Франції. Помер у с. Мужен на півдні Франції.
В. Винниченко — один із найкращих українських прозаїків (автор 14 романів, близько 100 оповідань), твори якого були бестселерами для читачів 20-х років, драматургів, чиї п'єси свого часу ставилися в театрах Берліна, Москви, Праги, Рима. Його найвідоміші твори: повість "Краса і сила" (1902), романи "Сонячна машина" (1921-1924), "Слово за тобою, Сталіне!" (1932), "Записки кирпатого Мефістофеля" (1914), "Чесність з собою" (1914), п'єси "Дисгармонія" (1906), "Брехня" (1910), "Чорна Пантера і Білий Ведмідь" (1911), мемуари "Щоденник" (1911-1951).
Людська порядність і байдужість
(за оповіданням В. К. Винниченка"Федько-халамидник")
Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання "Федько-халамидник". Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.
Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.
Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... "В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега". На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: "Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу..." Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...
Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і "побіг грати з чижиком".
Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик.