Объяснение:
1. Лише одна людина з десяти живе так, як вона мріє. У кожного є свої причини на відмову від ідеального життя. По-перше, це обов'язки. Перш за все, перед дітьми. Батьки вже не можуть так просто поринути у мрії, адже буденне життя потребує багато зусиль тут і зараз. По-друге, це відкладення на потім. Кожен думає, що в нього ще буде час для мрії. По-третє, це лінощі. Завжди легше відмовитися від чогось, аніж боротися.
Гроші стають особливо важливими, коли хтось хворіє. Не менш важливим є бажання порадувати близьких, особливо дітей.
5. Інколи люди мають погоджуватися на роботу, яка не приносить задоволення. З одного боку вони втішають себе, що це тимчасова справа, з іншого - мають нагальну потребу у грошах.
5. Відповідальність - це наші зобов'язання. Перед кимось : дітьми, батьками, фінансовими установами.
Відповідь:
1)— Ну, та й кропива ж тут, чисто попікся. Де ти, Соломіє? Поночі й не видко.
2) -... І отеє я лишуся сама з тим осоружним чоловіком... Ні, тікай, тікай, Остапе... Коли б ти знав, що робиться у горницях: пан біга по хаті, мов скажений.
3)Йому все щось верзлося, і в маячні він кликав дідуся. Дідусь приходив. Тихо й непомітно вилазив він із комишів і ставав над Остапом, згорнувши руки.
— Тебе зранено, синку, чи не з ляхами бився?
— Ні, дідусю, то мене москаль встрелив, як я кордон переходив.
4) То я, то я, серце моє...— обзивається він до неї і чує, як вона зводить його, бере на руки, як малу дитину, і вони летять обоє у високості, ген-ген до зоряного неба... Йому так радісно, так добре.
5)Котигорошок одним із перших скочив у човен і завзято намагався втягти за собою якийсь Соломіїн клунок:
— Соломіє... Остапе... сюди... до мене! — кликав він пошепки, і сопів, і кректав, і крутив головою, вовтузячись із непокірливим клунком.
6)— Соломіє! — обізвався рівночасно козячий голос.— Чи це ви, чи ваша тінь?.. Хе-хе-хе...
Соломія озирнулась: перед нею стояв Котигорошок.
— Іване,а ви звідки тут узялися? — скрикнула вона, зрадівши йому, як рідному.
7)— Соломіє!..— чує вона крізь холодну хвилю, що б'є їй в очі, торкається чола, розплутує коси...
8)— Е, дідусю, ви думаєте, що ще й досі там Січ є? Ні, нема, дідусю, вже Січі... Була, та загула... Вивів Гладкий, може чули, товариство на озівські степи, покинув турка...
— Що ж ти робитимеш, синку, на чужій стороні?
Маруся одразу заворожує читача своєю вродою, розумом, охайністю, ставленням до батьків, працелюбністю.
"От і виросла їм на втіху, та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька... Очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку". І я уявляю цю чарівну, вродливу дівчину з довгими косами в українському вбранні. Батьки раділи такому "сонечку", такій "квіточці", такій донечці, яку "дав їм Бог". А що вже за помічниця матері! І пряде добре, і вишиває, і піч топить, і "вже мати за нею було ніколи не поспішиться".Як же хотілося моїй улюбленій героїні щастя, бути завжди разом із коханим, вийти заміж. Та соціальні перешкоди стають на шляху їхнього кохання. Василеві треба було йти в солдати, тому Наум Дрот відмовляє віддати свою дочку заміж.
Маруся ж не може уявити собі подальшого життя без Василя, вона просить батьків не розлучати її з парубком. "Хоч один годочок дайте мені з Василечком прожити, щоб і я знала, що то за радість на світі".ак хочеться їй чимось до , розрадити їй душу.
Вона, така покірна, богобоязлива, весь час ніби перебуває у передчутті лиха, горя. Воно й сталося... Дівчина застудилась і померла. Жаль обох — і її, і Василя.
Маруся — один із кращих персонажів української прози, її окраса і гордість. Вона є моєю улюбленою героїнею.
Объяснение:
вроде бы так