Відповідь:
1. Михайлик - головний герой автобіографічної повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». У творі розповідається про один рік з життя бідного сільського хлопчика на фоні тих подій, які переживало українське село після громадянської війни.
2. Портрет і зовнішність героя. Так як повість автобіографічна і розповідь у ній ведеться від першої особи, то портрету Михайлика у книзі немає. Але його можна собі уявити з того, як говорять про нього герої твору. Мені Михайлик здається худеньким невисоким білявим хлопчиком, розповідаючи про свого дідуся Демʼяна і його нелегку долю, автор пише, що «і наоралися, i насiялися, i накосилися його усi бiлявi сини й онуки», також є згадка, що Михайлику у повісті девʼять років. Він з бідної родини, тому що у них не було грошей на взуття. Хлопчик з сумом дивився на «свої босi посинiлi ноги», а одного разу взимку навіть чкурнув босоніж на ковзанку. А ще мені здається, що у нього такі ж як у діда «сіро-блакитнаві» очі, в яких стрибають веселі бісики.
3. Риси характеру:
а) чемний; Михайлик чемна і вихована дитина. Він вітається з усіма односельцями, знає, що старших потрібно поважати.
б) добрий; Михайлик дуже добрий і жалісливий. Саме тому він пошкодував жебрачку з маленьким сином і віддав дитині майже все насіння, яке ніс до Юхрима Бабенка, щоб обміняти його на книжку. Коли жінка сліз-но подякувала йому, то Михайлик «теж мало не заплакав з жалю...»
в) працьовитий; Як будь-яку селянську дитину Михайлика з маленького привчають до роботи. Хлопець каже: « я.. охоче допомагаю дiдусевi, пасу нашу вреднючу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по веснянiй водi i зiллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городi i не вважаю себе ледащом».
г) шанобливий; Михайлик з повагою ставиться до старших. Те з яким теплом він згадує своїх дідуся, бабусю, матір свідчить про те, що він дуже любить і поважає їх. Наприклад, згадуючи матір автор пише, що : «…перед людянiстю, скромнiстю i мудрістю» своєї матері він «й досi схиляю свою, вже посивiлу голову»
д) кмітливий. Хлопець дуже кмітливий, а його гострий, але ще зовсім дитячий розум дивують, а інколи по-доброму веселять не лише батьків, але й інших людей. Він знає коли можна пожартувати, а коли цього робити не варто. Швидко зметикував як виміняти на ярмарку за крашанки книжку.
е) цілеспрямований; Михайлик цілеспрямований. У своєму прагненні знайти нову книжку для читання, він хоч і соромиться, але все ж таки звертається до поповича. Попович жорстоко поглузував з маленького хлопчи-ка, підсунувши йому книгу «Космографія», але хлопʼя наполегливо самостійно намагається розібратися в цій трудній науці. Своєму другові він при цьому каже: «Ще втямлю! То спочатку трудно».
є) допитливий. Михайлик дуже допитливий. Коли дідусь йому розповідаю про лебедів, які несуть на своїх крилах життя, то хлопець хоче дізнатися і що ж таке життя, і які у сонця ключі, і що ними можна відкрити, і навіть турбується чи не загубить сонце ці ключі випадково.
4.Прагнення героя:
а) жага до навчання; Михайлик понад усе на світі мріє про навчання. «Я скажу, що дуже хочу, i хай учителька не вельми печалиться — їй-бо, наздожену прогаяне».
б) любов до природи; Хлопчик дуже любить природу. Вона для нього жива, здатна відчувати і біль і радість. Михайлик признається, що це його мати перша навчила «мене любити роси, легенький ранковий туман, п'ян-кий любисток, м'яту, маковий цвiт, осiннiй гороб i калину, вона першою показала, як плаче од радостi дерево, коли надходить весна, i як у розквiтлому соняшнику ночує оп'янiлий джмiль».
в) пізнати світ; Михайлик читаючи книги, слухаючи історії свого дідуся, зрозумів, що світ довкола великий і дивовижний. Слова про те, що навчання – це можливість вийти в люди і пізнати світ, автор вкладає в уста Марʼяни, яка просить хлопця: «I вчися, Михайлику, та так учися, щоб усi знали, якi то мужицькi дiти. Хай не кажуть нi пани, нi пiдпанки, нi рiзна погань, що ми тiльки бидло».
г) читання книг та написання власних творів. У Михайлика була така пристрасть до читання, що він читав практично все, що потрапляло йому до рук: і гарних книг і «мотлох». Про ці книги автор сказав: «I вже тодi менi однi слова сяяли, мов зорi, а iншi туманили голову». А після того, як Михайлик вперше потрапив до зви-чайного сільського театру, то він ще й загорівся ідеєю написання пʼєси. І віднісся до цього дуже серйозно: «…почав докопуватися, як пишуться п'єси i що означають — дiя, картина, ява та iнша премудрiсть».
Пояснення:
