Вот держи если поставь лучший ответ
1. Рішення Остапа.
2. Гвалт у панському маєтку.
3. Байдужість народу до своєї тяжкої долі.
4. Остання мить перед розставанням.
5. Згадка з дитинства Остапа.
6. Втеча Соломії разом з коханим.
2.
1. Осіння ніч
2. В очікуванны переправи
3. З’явлення човна
4. Козацькі вартові
5. У млині Якима
6. Переїзд
7. Поранення Остапа
3.
1. Втеча від варти
2. Перев’язування рани
3. Соломія шукає шляху
4. Пожежа у плавнях
5. Марення Остапа
6. Остап віч-на-віч із вовком
7. Думки і бажання героя
4.
1. Хатина циган.
2. Благання циган Соломією.
3. Остап під опікою старої циганки.
4. Побут циган.
5. Соломія вирушає на заробітки.
6. Арешт.
5.
1. Домовленість.
2. Соломіїні радощі.
3. Арешт Остапа.
4. Соломія турбується про визволення Остапа з «конаку».
5. Підготовка до визволення.
6. Річка.
7. Поєдинок з вартою турецького човна.
8. Смерть Соломії та Івана.
Епілог
1. Маленька халупка.
2. Вітер.
3. Остап — старий дід.
Чому ж цей твір є пригодницьким і романтичним? Оповідання починається зі вступу, в якому показані умови життя і боротьби кріпаків у XIX ст. Після втечі від пана герої намагаються переправитися через Дунай у Туреччину в пошуках кращого, вільного життя. Тут і починаються їхні пригоди. Навіть переодягання Соломії в чоловічий одяг теж є елементом пригодницького твору. Протягом усього тексту читач відчуває напруження, очікуючи небезпеки. Автору вдалося створити гостросюжетний, цікавий пригодницький твір. Соломія, Остап і такі ж, як вони, покидають рідну землю, виявляючи цим протест проти рабства, виступаючи проти неволі. Автор на цих образах розкриває і тему вічного кохання. Соломія — жінка смілива, мужня — кидає чоловіка-нелюба і наздоганяє Остапа-втікача. Протягом твору розгортається трагедія двох люблячих людей, які не боялися смерті, тікали туди, де хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок…
Та доля вирішила по-іншому. Соломія гине у водах Дунаю, а Остапа повертають до пана. З того часу «чимало води утекло в Дунаї… Сивий дід гріє свою бороду біля вогню і слухає розмову вітру». А на спині в нього написано «його життєпис»: «Оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… Кругом латаний…з тим і до Бога піду… Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав… Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…»
Письменник романтизує своїх героїв, романтизує всі пригоди, які відбуваються з ними. Однак змальовує їх реалістично, детально передаючи їхній душевний стан. Саме це робить твір ще й психологічним.
Федько був справжній розбишака-халамидник. З ним весь час траплялись якісь історії. То шибку розіб’є, то око товаришеві підіб’є. Діти граються, ліплять хатки з піску, Федько раптом візьме та й поваляє — і своє, і чуже. А як хто заплаче, то звалить на землю й питає, чи наживсь на світі. Як той згоджується — відпускає, як ні, то ще й наб’є. Запускають діти змія, то Федько прийде (не криючись, не любив ховатись) та й одбере. Але бувало так, що візьме й оддасть змія, ще й ниток своїх дасть для вірьовочки. Батьки його за шкоду лаяли й били. Але й тут він поводиться не так, як усі діти: не плаче, не проситься, насупиться й сидить. Батько стане його бити — і не скрикне. Після цього батько вийме з кишені дві чи три копійки й дає йому.
— То тобі за те, а це за те, що правду говориш.
Федько, справді, не любить брехати й товаришів не видає.
А найбільше Федькові доставалося за Толю. Це була дитина тендітна, ніжненька, делікатна. Піде з Федьком, полізе на дерево, обов’язково подряпається, штанці порве. Мати лає, бо боїться, що Толині батьки виженуть їх з будинку і ніде буде жити. Батько б’є й наказує не водитися з благородними дітьми.
А Толі з Федьком і самому цікаво. От іде дощ, грім гримить, ллє як із відра. Страшно. Сидить Толя біля вікна, відійти не може. Мати заборонила дивитись, так воно ще цікавіше стало. І раптом бачить Толя, Федько з хлопцями вискакують під дощ. І так їм весело. Бігають, стрибають, дощик закликають, у воді то гвіздок, то підкову знайдуть, регочуться. Вибіг і Толя. Холодно йому, бархатні штанці замочив. А наступного дня Толя хворий, а Федькові хоч би що. Знову б’ють Федька.