Від виходу друком першого видання "кобзаря" і до сьогодні про т. шевченка, його життя і геніальну творчість надруковано стільки книг, статей, досліджень не тільки в україні, айв інших країнах світу, що їх навіть не перелічити. його поезія, вірші й поеми хвилювали та хвилюють не одне покоління читачів.з поетичною спадщиною т. шевченка я почала знайомитися ще в дитячому садочку, потім стала читати шевченка в школі. вірші, поеми, хвилювали мене, викликали співчуття. серед поетичних творів особливо пам'ятними для мене є поезії, які ніби відкривають внутрішній світ митця. перш за все це поезії "думи мої, думи мої". чому поезії, а не поезія? у т. шевченка є дві поезії з такою назвою, які, на мою думку, доповнюють одна одну і свідчать про незмінність поглядів поета на творчість та її призначення.перша поезія з такою назвою написана т. шевченком 1839 року в петербурзі. уже викупили тараса з кріпацтва, уже навчався він в академії художеств, а прагнення писати не покидало митця. чи потрібно його слово, його "діти", як називає шевченко поетичні рядки своїх віршів? і для кого? т. шевченко — син свого народу, відданий син своєї вітчизни, а тому і ставить перед собою митець завдання: думи мої, думи мої,квіти мої, діти! виростав вас, доглядав вас, —де ж мені вас діти? в україну ідіть, діти! в нашу україну.служити своїм словом рідному народові й вітчизні, будити в ньому волелюбність — таке завдання поета: за степи та за могили,що на україні,серце мліло, не хотілоспівать на чужині.а в однойменному вірші 1847 року "думами" поет називає вісті з україни, без яких він не може жити па засланні. це сум за рідшім краєм: думи мої, думи моїви мої єдині,не кидайте хоч ви менепри лихій годині. "думи мої, думи мої" 1839 року — це твір-програма поета. покладена на музику, ця поезія стала гімном творчості кобзаря. коли лунає шевченкове словю під ід музики, то мені теж хочеться встати і співати, — ось така сила — сила шевченкового слова.
Браз Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.
