"До писання не складалися її пальці, звикли лиш до "грубшої" праці, а до читання неставало часу". "Була прегарна в тій хвилі. Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям, мала на собі скромну ріклю, що, не стісняючи її в рухах, приставала пестливо до її молодої, гнучкої статі, що, на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності." " Була чесна дівчина, про яку й одна душа злого слова не сказала. До того, знала стільки прерізних робіт, про які іншим дівчатам в селі й не снилося. Все була коло панни й вивчилася при ній всячини. Панна говорила з нею, мов із рівною собі. А й стидлива була страшенно. Там, де інші дівчата лускали зо сміху, штовхаючи одна одну ліктем, ніби потайки, та перешіптуючися, вона соромилася до сліз і була б, мабуть, із сорому в землю запалася із-за того, що чула все, особливо ж коли він(Михайло) був при тім. " "На танці не ходила ніколи. Була майже від чотирнадцяти літ на службі у дворі, а забави й розривки її сільських ровесниць були для неї цілковито чужі. Не мала й жодних товаришок між сільськими дівчатами й товаришувала виключно з донькою Докії, Парасинкою. З іншими не мала що балакати. У неї не було таємниць і любовних справ, які спонукували дівчат до шаленого дитячо-безумного сміху й переговорів."
Жил-был соловей. Сидел он себе на веточке, как тут ветер подул очень сильно, веточка, на которй сидел соловей, сломалась и рухнула на землю. Соловей не ожидал такого и упал. Он поранился от падения и не смог встать. Ему стало холодно и он заболел. Девочка по имени Аня увидела соловья, подобрала его и согрела в ручках. Принесла его домой и положила на грелку. Дала ему покушать семян, попить водички и и дала ему лекарство для птичек. Накрыла его маленьким кукольным одеяльцем. Соловей заснул и ему снились хорошие сны - как он выздоравливает. На следующий день соловей выздоровил. Аня, отпуская соловья , сказала ему напоследок: "Ты молодец, соловушек, что выздоровил. Старайся не болеть, я буду скучать." и открыла окошко. Соловушек улетел , чирикая и радуясь зимнему солнцу.
«Віддай людині крихітку себе, за це душа поповнюється світлом». — підсумок життя Федька.