Надзвичайно поетична картина природи змальована у вірші П. Тичини «Гаї шумлять...». Твір сповнений світла, радості, повноти життя. Ліричний герой сприймає навколишнє як подарунок природи — шум гаїв, хмарки в небі, гудіння дзвону, коливання достигаючих нив, шепіт трав.
І на завершення — завжди вражаюча картина сонця, що заходить над рікою, залишаючи на воді золоту доріжку та свої відблиски. Ніби розколовся навпіл сонячний диск — одна частинка у небі, друга — на тихій гладіні води. Це сонячне золото заповнює душу, спонукає до творення добра та краси.
Але бувають такі моменти як ця людина може себе нетак повести в тій чи іншій ситуації,а такі моменти бувають!Тобто вона можете десь щось обазливе сказати але це буде сказане з гарячу або просто з поганого настію.Не потрібно ображатися на неї!Навіть якщо вона тебе підставила чи підвила я впевнина це було не нароком.Звичайно в такі моменти дуже стає образли і боляче на душі і одразу забувається те все добре що зррбила ця людина для тебе!А нетреба одразу забувати такі моменти требе просто не ображатися і прощату ту людину,бо вона ближня!Я думаю що та людина теж все зважить і зрозуміє що вела себе не так! Сподіваюсь до
добрий, сміливий, чесний, мудрий, справедливий