Відповідь:
Михайлик згадує, що в пошуках книг обійшов все село, а пізніше побачив, що книги можна виміняти на інший товар на ярмарку. Для цього хлопець вирішив назбирати для крамаря великодніх крашанок.
Цитата: "Та зробити каганчика було значно легше, нiж дiстати книгу. В пошуках її я обходив мало не все село, позбувся своїх мiзерних дитячих скарбiв, а iнколи й забирався на засторонок чи вишки, де неслися кури"
"... а я сумнiшаю, бо вiдразу пропала надiя на книжки, що лежать собi помiж залiзяччям, синькою i манiйкою, не знаючи, як за ними крається чиясь душа".
Вважаю, що Михайлик мріяв поїхати по книги на ярмарок.
Пояснення:
Дитинство Тараса дуже відрізнялося від нашого. Я не можу вважати його щасливим.
По – перше, він народився кріпаком. Мусив робити те, що сказав пан. По – друге, його батьки дуже багато працювали, не могли приділяти достатньо часу дітям, тому дітей в той час доглядали старші діти. Так Тараса залишали на сестру Катрю, котра теж була ще дитиною. Щоб побачити подруг, дівчина залишала хлопця самого. Його будні були одноманітні на самоті з природою. По – третє, Тарас був козачком у пана, не ходив до школи. Добре, що пані була добра і вчила здібного хлопця. По – четверте, він мав дуже великі здібності до малювання, та батьки не купували йому ні папір, ні пензлик, не мали змоги розвивати його творчі здібності. По – п'яте, діти не могли в той час читати книжок, бувати на екскурсіях, у театрі, дивитись телепередачі. По-шосте, у ранньому віці Тарас залишився сиротою.
Ось чому дитинство хлопця не можна вважати щасливим.
Це незвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприймання малого Іванка. Про щезників, нявок, русалок не те щоб говорили повсякчас, але жили цим, вірили, і цією вірою зростала душа малого Палійчука. Довкілля було для нього продовженням казки, яку чув з народження. Він був таким, як багато хлопчаків його віку, але разом з тим особливим — людина з багатою уявою має цікавіше внутрішнє і зовнішнє життя. Наділений тонкою чутливою душею, Іван сам навчився грати на флоярі, ніби це дано було йому від Бога. Так само він навчився вірно і ніжно кохати. М. Коцюбинський зрозумів, що казка не йде від людини разом із дитинством. По-новому оживає вона в повір'ях і обрядах, у побожному ставленні до сил природи, в поетизації праці. Досить пригадати, як незвичайно поводяться пастухи в перший день на полонині: ватаг обходить стоїще з вогнем, разом із чоловіками видобуває саме живий вогонь. Справжнім чаклуванням можна назвати процес виготовлення сиру, який "родиться" в зеленій купелі сироватки. Раз по раз натрапляємо у творі на незвичайні описи, художні штрихи чи деталі.
Объяснение: