Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.
Софійка навчається у 7 класі, часто читає й перечитує відому казку про Русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. Дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника Вадима Кулаківського прекрасного принца. Мама Софійки готується до весілля тітки Сніжани, вони самі вирішили пошити їй весільне плаття. Софійка тим часом гуляє з молодшим братиком Ростиком. Сімя Софійки нещодавно переїхала до нової квартири, а Софійка почала ходити до нової школи, де і закохаласяв однокласника Вадима Куликівського.
Поза межами болю» — повість-поема, написана Осипом Турянським про Першу світову війну, в якій в експресіоністичній манері відтворено досвід автора, пережитий у сербському полоні. Це дебютна книжка прозаїка, вона вийшла друком в перекладі німецькою мовою у Відні 1921 року й отримала розголос у Європі.
Объяснение:
Восени 1914 року, О.Турянського мобілізували до австрійської армії і відправили на сербсько-австрійський фронт, де він потрапив у полон до сербів. Разом з іншими 60 тисячами австрійських вояків його було відправлено етапом через гори Албанії. Це був важкий багатоденний шлях. Мало кому вдалося вижити, від голоду і холоду гинули навіть сербські конвоїри. Лише 15 тисяч полонених врятувалося від смерті. Сербські лікарі серед семи замерзлих полонених помітили якісь слабкі рухи О.Турянського. Його повертали до життя, зануривши в холодну воду — це запропонував земляк, лікар-українець Василь Романишин, який сам незабаром загинув на війні. Пережитий досвід було втілено у художньому творі.