Яскравою сторінкою в історії української культури XIX ст. є професійний український театр корифеїв(Корифей — заспівувач, зачинатель; найвидатніший з перших діячів у якійсь галузі науки, мистецтва, літератури), куди входила ціла плеяда талановитих майстрів сцени (Іван Карпенко-Ка-рий, Марко Кропивницький, Михайло Старицький, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, Марія Садовська та ін.), чиї імена увійшли в золотий фонд історії вітчизняного мистецтва. Цей театр був створений у 1882 році Марком Кропивницьким і завоював велику популярність не лише в Україні, а й за її межами. Його виступи в Москві, Санкт-Петербурзі, Одесі перетворювалися на свята української культури. Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобіле-вичів, яка дала світові неиеревершених драматургів, акторів, організаторів професійних театральних труп (колективів). Це відомий український драматург і актор Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий), театральні режисери й актори Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський), Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська-Барілотті). Театральні псевдоніми Тобілевичі взяли від батька і матері: Іван обрав собі псевдонім, складений з імені батька Карпа та прізвища улюбленого героя з п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого (Карий); Микола і Марія взяли дівоче прізвище матері (Садовські), а Панас — назву містечка Саксагань, де народилася мати (Саксаганський). Вважають, що найталановитішим у сім'ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва. Народився Іван Тобілевич 29 вересня 1845 року в селі Арсе-нівці поблизу Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) в родині управителя поміщицьких маєтків. Мати мала великий вплив на дітей і прищепила їм любов до українських народних пісень, звичаїв та обрядів, театральних вистав, віршів Тараса Шевченка.
Твір "Гер переможений" мене надзвичайно вразив,особливо сам сюжет. Я сам(а) відчула на собі ті втрати та сльози. Перш за все цей твір розповідає нам про життя під час війни та про любов, а саме Фрадріха до своїх діточок. В творі розповідається про відбудову зруйнованого міста німцями та відносини між німцями та Фрідріхом. Сюжет твору для мене став хвилюючим, але мені не сподобався той кінець:"Одного ранку його знайшли під стіною барка,де він стояв спиною до людей,понуривши голову". Це новела і саме тому така несподівана кінцівка. Мені здається що Любов Пономаренко не дарма написала такий твір, вона хотіла до нас донести,що ми не повинні бути байдужими та те,що не повинні скаржитися на життя,адже раніше воно було ще гіршим.
Важливу роль у театрі корифеїв відіграла родина Тобіле-вичів, яка дала світові неиеревершених драматургів, акторів, організаторів професійних театральних труп (колективів). Це відомий український драматург і актор Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий), театральні режисери й актори Панас Карпович Тобілевич (Панас Саксаганський), Микола Карпович Тобілевич (Микола Садовський), Марія Карпівна Тобілевич (Марія Садовська-Барілотті). Театральні псевдоніми Тобілевичі взяли від батька і матері: Іван обрав собі псевдонім, складений з імені батька Карпа та прізвища улюбленого героя з п'єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля» Гната Карого (Карий); Микола і Марія взяли дівоче прізвище матері (Садовські), а Панас — назву містечка Саксагань, де народилася мати (Саксаганський).
Вважають, що найталановитішим у сім'ї був Іван, який своїми драматичними творами сягнув вершин світового театрального мистецтва.
Народився Іван Тобілевич 29 вересня 1845 року в селі Арсе-нівці поблизу Єлисаветграда (сучасного Кіровограда) в родині управителя поміщицьких маєтків. Мати мала великий вплив на дітей і прищепила їм любов до українських народних пісень, звичаїв та обрядів, театральних вистав, віршів Тараса Шевченка.