твір
Объяснение:Кожна людина - якщо вона людина, а не двонога тварина - у певний час замислюється про сенс життя людства у цілому і зокрема власного життя.
Для розумної істоти природно задаватися питанням навіщо вона живе. Ще більш природно для розумної істоти прагнути чогось більшого, ніж сите життя, наприклад, краси, добра та безсмертя.
Звісно, людина як істота є смертною, і з цим нічого не зробиш. Але ж людина може залишити після себе щось важливе: вона може написати книгу, намалювати картину, зробити відкриття, народити та виховати дітей... Все це залишиться на Землі після того, як людина піде з життя. Багато людей, які вже давно померли, залишаються у людській пам'яті, тобто вони не зникли.
Таким чином, прагнути чогось високого - це природне бажання людини. Тому, що людина - розумна істота, а не двонога тварина, що позбавлена пір'я, як тисячоліття тому назвав людину давньогрецький філософ Платон.
Відповідь:
метафори: слова сяяли..., туманили, сторiнки глибоко поранили, громи обвалюються, блискавки падають, "пиха... вищирювала ... свої iкла", сипалася ...страховина, серце...зупинялося, приходила полегкiсть, прокльовували голоси, пiшов розголос, виходила заздрiсть, пропала надiя, крається чиясь душа, голос його заскрипiв, ламай собi голову, мова, брови летять угору,
епітети: вреднюча коняка, святе дiло, раннiй плуг, найкращий хлiб, прихмарений ранок, "мене, малого, радiсного i схвильованого", добрі люди, ранковi легенди, книжна погорда, кревна праця, людський дух, прекрасні часи, дуплаві верби, глупа нiч, бiдна голова, друкованим словом, злощасний каганчик, невелика бляшанка, дитячі скарби, тоненька книжечка, безсовiсний крамар, баранячi кучерi, видовженi... очi, безневинні очі, прихованої радостi, шельмувату посмiшку, насмiшкуватих очах, тоненькi-тоненькi ниточки, веселої кирпочки, "пройдошним, шалапутним, слизькооким i розпронесучим сином", мудруватим вирiзом, зобиджене галiфе, округленi щоки й пiдбiрчастi уста, незвичайнi пригоди, мова... була... щиросердою, довжелезну вузьку торбину, химерний пояс, спiвучi макiвки, святе слово, мужиька доля, блакитнаві очі, легенький ранковий туман, п'янкий любисток, оп'янiлий джмiль, вимиршавленi конi, розумноокий селянин, химерний плуг, цупка рука, капшучистими губами, сизуватим рум'янцем, прозорою i легкою лускою, золотистих пазух, весняну вулицю, блакитнавi хатки, неласкавий чоловiчий голос, важкий брязкiт, глухим високим частоколом, глухі ворiта, глибокоока, ще молода жiнка, темнi сльози, багатий i богомiльний чоловiк, голодом пригнанi катеринки, опасисту постать, недобру годину, скорбнi очi, розгонистi брови, глибокоока селянська доля, нерозумну голову...
персоніфікація: хазяйнує безтолоч, Хмари йдуть, сходяться ранковi легенди минулого з сьогоднiшнiм днем, "слiпак... погрожував вибухнути", крилами проганяють темiнь, зневiра не дуже довго крутилася, вигадка... аж смiялася, затанцювали всi його кучерi, брови хитрувато пiдстрибують угору i аж тремтять, щастя над вами торбою трусить, вiтер не хоче свистiти, великдень зверху задзвонив у всi дзвони, а низом розстелив веснянки, павучки трiщин розповзаються, вимiзковувала Юхримова голова, гнiваються очi й уста, надiя моя розповзається, прокидалося життя, закружляли мої думки, плаче од радостi дерево, надходить весна, грають очi, зерна... дихали, калюжка тримала, сонце.. розсипало тепло, розтрушувало промiння, веселіли хатки, погляд шукає, вiтрець кидає, шкаралупа поповзла, вода розгойдано гралась, сонце поволеньки перейшло, не сходив смуток,
Пояснення: