Question

НАПИСАТИ ПЛАН ДО ЦІЄЇ БІОГРАФІЇ ДАЮ 50Б 10 ПУНКТІВ Василь Дмитрович Герасим’юк народився 18 серпня
1956 року
в місті Караганді в Казахстані, де відбували заслання його батьки.
Дідуся по материнській лінії Василя, чотового1 УПА, й дядька Михайла, рідного
татового брата, який пізніше стане хрещеним батьком майбутнього поета, сталінські
посіпаки запроторили в концтабори. У чужому краю батько, Дмитро Іванович,
який влаштувався водієм, і мати, Марія Василівна, яка тяжко працювала на цементному
заводі, мріяли про повернення до рідної Гуцульщини, яка батькам Василя
здалеку здавалася раєм на землі. На чужині галичанам жилося тяжко, бо умови
існування були просто нестерпними. У поезії «Сімейна хроніка. Початок» поетові
вдалося передати незламність духу багатьох українських родин, що опинилися на
засланні навіть із немовлятами:
Хіба не вигідно
дві давні гуцульські родини
(трохи в неповному складі)
поселити
на одних двоповерхових нарах
у бараці в Караганді? –
холодна зима сорок сьомого
буде для них теплішою.
Хоч за ними залишено
єдине право – на тиф,
зате мудро враховано психологію:
у горах теж так живуть –
на горі і на долині…
Одне слово, жити можна,
тільки б дитя на горі
не замерзало уві сні,
бо остання грудка захованого цукру
розмокне на долині.
«Довічне поселення», як кара за націоналізм і збройне обстоювання інтересів самостійної
України, було скасоване тільки після смерті Сталіна. Спочатку додому
відпустили діда, потім дядька, а вже після них молода сім’я з двомісячною дитиною
на руках рушила до рідної Прокурави, що на Косівщині. Краса навколишнього світу,
дивовижні гуцульські легенди й вірування ставали підвалинами світогляду майбутнього
поета. Шкільні роки, які минули в рідному селі й у столиці Гуцульщини – місті
Коломиї, лише увиразнили вічні мелодії гір, які пізніше заговорили з поетом мовою
дивовижних віршів. Уже найперші його поезії, опубліковані в районній Косівській
газеті, за філософським осмисленням видавалися творами зрілого автора.
У 1978 році Василь Герасим’юк закінчив філологічний факультет Київського
університету імені Тараса Шевченка. Працював редактором у видавництвах «Молодь
» і «Дніпро», ведучим надзвичайно цікавих програм редакції літератури Національної
радіокомпанії України, ведучим програми «Діалог» на телеканалі
«Культура», редактором журналу «Світовид», довгі роки був незмінним головою
журі Міжнародного конкурсу молодих літераторів «Гранослов».
Уже збіркою «Смереки» (1982), до якої від початку своєї творчості Василь Герасим’
юк ішов десять років, заявив про себе як цілком сформований самобутній поет.
З його віршів Гуцульщина поставала вічною у своїй красі й нескореності Україною.
Магія вірувань і звичаїв гуцулів зачаровувала, утаємничувала, заворожувала елементами
прекрасного й вічного. Навіть назви населених пунктів, гір та урочищ для
людини, яка ніколи не бувала в Карпатах, звучали казково. Герасим’
юкові
Карпати –
це суцільні почуття, відчуття й емоції, а ліричний герой цього поета – сучасний
інтелектуал із душею опришка й унікальною пам’яттю найкращих представників
свого роду. Тож письменнику, нині киянинові, й досі важко позбутися прапрадідівських
уявлень про те, що гравітаційний центр світу – таки в Карпатах:
Космач іноді видається мені
древнішим від Києва…
Коли вже визнаного поета кореспондент «Літературної України» запитав,
чому ж він вибрав із усіх мелодій «мотив отав у Космачі», Василь Герасим’юк відповів:
«Космач – одне з найгарніших сіл України, де збережені ще дохристиянські
традиції». А космацька писанка й космацький узір на вишивках, на думку поета, –
це непроминальний століттями «символ непокори й гідності». Сучасна літературознавиця
Вікторія Копиця зазначила, що Василь Герасим’юк «ревно боронить
від зникнення… первісно-буттєвий світ карпатського краю, виплеканий ним з дитячих
літ».
Водночас поет не може забути, що й у найвіддаленіших гірських селах більшовицька
влада по собі залишала тільки кривди й здирства:
Якщо колгосп імені Лесі Українки
платив твоїй матері...

Ще в радянські часи поетові боліло, що спокушені прибутковим заробітчанством
народні умільці марнували свої таланти, стараючись виготовити якнайбільше
сувенірів, які через такий поспіх, звісно, зі справжнім мистецтвом не мали нічого
спільного:
Я напишу такі вірші,
від яких всохнуть руки гуцулові,
якщо він робитиме
50 сувенірів щодня.
Василь Герасим’юк – автор поетичних збірок «Смереки» (1982), «Потоки» (1986),
«Космацький узір» (1989), «Діти трепети» (1991), «Осінні пси Карпат» (1999),
«Серпень за старим стилем» (2000), «Поет у повітрі» (2002), «Була така земля»
(2003), «Папороть» (2006), «Смертні в музиці» (2007), «Кров і легіт» (2014). Кожна
з цих книжок ставала подією в українській літературі. Поет удостоєний багатьох
літературних нагород: премії «Благовіст» (1993), премії імені Павла Тичини (1998),
премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука (2006), премій імені Леоніда Вишеславського