Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.
Цілую всі ліси і скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутність.
Відповідь:
Це слова діда Бочонка з твору Г.Тютюнника "Климко" і звернені вони до Климка, коли дід Бочонок проводжав його в дорогу. Правда, хлопець не признався, що йде по сіль, а сказав, що подасться жити на села.
Слова про те, що серед біженців є багато добрих людей я розумію так: спільне горе об"єднує людей, такі люди стараються до один одному в біді, підтримати в дорозі, тим більше, якщо вони розуміють, що поряд з ними дитина-сирота.
Пояснення:
Цитата: Бочонок вивів Климка за ворота і сказав:
— Глядися ж у дорозі. А краще — пристань до якихось добрих людей, біженців, — серед нещасних багато є добрих, — та іди вкупі з ними. їх тепер сила-силенна суне у всі кінці. — І скрушно подивився на босі Климкові ноги.
не знаю)(_("("(₽(₽(₽(₽(₽₽(₽(₽(₽+₽+₽7