На Щуку хтось бомагу в суд подав,
Що буцімби вона такеє виробляла.
Що у ставку ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в шаплиці (1)
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого (2), як завсігди годиться.
Була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така.
Що ніби Щука та частенько.
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле — то щупачка (3),
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), —
А все-таки катюзі,
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать...
Не довго думали — рішили —
І Щуку на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —
Тут обізвалася Лисиця. —
Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
Оле́г О́льжич (справжнє ім'я Олег Олександрович Кандиба), (8 (21) липня 1907, Житомир — 10 червня 1944, Концентраційний табір Заксенгаузен) — український поет, політичний діяч, археолог. Син відомого українського поета Олександра Олеся.
Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал Організації Українських Націоналістів (ОУН) (1939—1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з 05.1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 — †10.06.1944
Кодекс дружби Тома І Гека"( на чому була заснована дружба хлопчиків, яких правил у своїй дружбі вони дотримувались).
Объяснение:
Тому Сойєру трішки легше, адже живе він у тітки. Дах над головою у нього є, ще й годують завжди смачно. Мабуть, не помилюся, коли скажу, що діти усього світу люблять веселі й правдиві історії, захоплюючі й ненав'язливо повчальні, оскільки вони страшенно не люблять нотацій.
Саме такі твори писав улюбленець дітей усього світу — американський письменник Марк Твен. Не одне покоління дітей і дорослих читало й перечитувалозахоплюючу історію про двох нерозлучних друзів — Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна.
Вони, звичайно, різні, але між ними багато й спільного. Том і Гек — сироти. Тома виховує тітка Поллі. Гек був сином відомого в містечку п'яниці. Він не мав навіть власного притулку.
Дорослі не сприймали злидаря, а усі діти містечка заздрили Гекові: він мав свободу, про яку інші могли тільки мріяти. Незважаючи на своє важке дитинство, Гек порядний, сміливий, добрий, веселий. А ще він надійний, ніколи не зрадить і доведе справу до кінця. Тяжкі обставини життя не знищили в його душі людяності і доброти, хоча у своєму короткому житті хлопчина бачив добра небагато. Гек надзвичайно самостійний, адже йому самому доводиться вирішувати усі свої проблеми. Звичайно, він не був таким охайним, як Віллі, але з ним ніколи не було нудно.
Та хлопчина ніколи не був жадібним і не забував про свого друга, Гека Фінна, завжди намагався поділитися їжею, розуміючи, що того ніхто так не нагодує. Том надзвичайно кмітливий і має неабиякі організаторські здібності. Особливо, якщо йому це вигідно. Згадаймо, як вміло він організував фарбування паркану, зацікавивши друзів цією роботою.
Взагалі, Том і Гек надзвичайно вигадливі. Вони іноді бешкетували. Однак у критичних ситуаціях хлопці завжди приймали важливі, правильні рішення. Тому їхні вчинки заслуговують на повагу.
На мою думку, Том і Гек — справжні друзі. Адже вони завжди допомагають один одному і ніколи не зраджують. А в дружбі це надзвичайно важливо.
Повість Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» я вважаю найкращим твором, написаним для хлопчиків. Тому що, розповідаючи історію про Тома Сойєра і Гекльберрі Фінна, письменник вчить бути сміливими, благородними, чесними, справжніми чоловіками. Але робить це з якоюсь легкістю, без нотацій, як інші дорослі. Тому усі діти й читають з величезним задоволенням його повість.