Я вважаю що він поступив необдумано, адже хотів повторити за своїм батьком, добре все не запланувавши, так як він не брав участь у поході свого батька, то вирішив піти сам щоб прославитися. Якби він зібрав ще більше військо, тоді б був шанс виграти війну з ворогами, але він зібрав свою дружину (військо) і рушив одразу. Ігор хотів прославити себе, спочатку він вигравав, як би він відступив - втрата не була б такою великою, багато мужніх воїнів загинуло через одне необдумане рішення. Почався шторм, небо почорніло і птахи кричали криком гучним, ніби попереджуючи про небезпеку, але Ігор не спинився, він був хоробрим, мужнім, сильним... Але через свою помилку, через свою необачність втратив брата та більшості воїнів за яких відповідав. Хоч він і повернувся живим до Ярославни, але на його совісті лежить багато смертей його мужнього війська.
Можна так описати власну думку про рішення унязя Ігоря виступити проти половів:
Похід Новгород-Сіверського князя на половців був невдалий. Половці наробили чимало лиха на землях руських, тому Ігор приймає рішення про похід. Природа давала знаки Ігорю, віщуючи біду. Проте ніщо не могло його зупинити. Дати однозначну оцінку рішенню Ігоря не можна. З одного боку, князь виявив свої якості патріота. Він гідно боронив свою землю від половецьких племен, що грабували та брали у полон людей. З іншого боку, князь недостатньо оцінив власні сили, не зважав на поради та попередження. Тут він виявляє себе честолюбним та нерозсудливим. Він не вважає за потрібне радитись з ким-небудь, навіть із князем київським. Такий вчинок був досить легковажним та коштував досить дорого. Рішення про похід вразило мене своїм патріотизмом та вірністю рідній землі. Проте я засуджую Ігоря за його легковажність. Адже лише згуртувавши зусилля, можна перемогти ворога.
Питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. Філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. Одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: «Життя, мабуть, цо завжди Колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на Землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…
Український філософ і педагог Г. Сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. У своїй знаменитій поезії «Всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:
А мні одна только в світі дума, Как би умерти мні не без ума.
Скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. Воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. Мені ж найбільше імпонують слова О. Гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».
Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… Тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. А вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.