Запишіть речення, розставте пропущенi роздiловi знаки, пiдкресліть однорiднi члени речення вiдповiдно до ïх синтаксичноï ролі.
1. Усе зникло наче в казцi мiсто гори поле гай. 2. І я іду і падаю і знов спішу вперед або плетусь назад. 3. Теплий вітер цiлує коліна і лоскоче вуста і плече. 4. Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами і чорне вороння сiдало громадами на сніг і знову здіймалося з місця. 5. Згадка про рідну землю завжди і в щасті і в горі і у хвилини сумнівів супроводить нас. 6. Хівря не стогнала кричала, бо пiд серцем як вогнем пекло.
Відповідь:Сергій. Здається, що Митька я знав завжди. Ми дружимо дуже давно. Митько – чудовий товариш. А ще у нього, за його власним висловом, „добре варить казанок”. А скільки ідей з’явилося у голові мого друга в таборі. От тільки ідеї ці не завжди дають найкращий результат. Митько. Ото Генка! Ото кадр! Не побоявся йти до табору вночі. А як цікаво придумав, коли назвався Миколою Мусюкіним. Такому хлопцеві місце в нашому наметі. Ми станемо чудовою командою. Митько про Славка. Цей Славко – справжній мамин синочок. До табору поїхав, бо так мама йому, Славусикові, сказала. Спортивної години він не любить, бо тут можна „рученьки і ніженьки переламати”. А акордеон! Ви таке бачили? Щоб з акордеоном до табору припертися. Тюхтій, боягуз!.. І чому саме він потрапив до нашого намету? Славко своїми вчинками доводив, що він не „мамин синочок”. Він не побоявся вийти посеред ночі ловити „злочинця”. На конкурсі пісні, коли Сергій забув підставити йому стілець, грав лежачи). Славко про Сергія. У таборі я познайомився з двома друзями. Якщо порівнювати Сергія з Митьком, то він справжній ангел. Але Сергій завжди слухає Митька, робить те, що той придумає. Після перебування в таборі хлопці змінилися. Вони навчилися дружити, вболівати один за одного. Але найбільше змінився Славко. Він став справжнім героєм зміни.
Пояснення: