Объяснение:180 років тому 22 квітня 1838 р. за с. ст. Карл Брюллов викупив за 2,5 тис. рублів асигнаціями Тараса Шевченка з кріпацтва. Ця сума на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, який розіграли в лотереї. Імпреза відбулася у палаці польського графа – віолончеліста та композитора Михайла Вієльгорського (Вєльгурського).
В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу з проханням – звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В. А. Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К. П. Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоби розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М. Ю. Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».
Більшу частину коштів внесли К. Брюллов, В. Жуковський, М. Вільєгорський та інші. Загалом у справі звільнення Шевченка з кріпацтва брали участь понад 20 осіб, частина з яких побажали залишитися невідомими. 22 квітня 1838 р. поміщик П. Енгельгардт, одержавши гроші, підписав відпускну Т. Шевченкові; її засвідчили В. Жуковський, К. Брюллов і М. Вієльгорський. 25 квітня цей документ було вручено Тарасові В. Жуковським у присутності К. Брюллова, M. Biєльгорського, А. Мокрицького
Започаткували звільнення Тараса саме українські митці. 1831 р. першим із цих доброчинців став художник Іван Сошенко, який проживав тоді в Петербурзі і залучив до цієї справи своїх українських колег. Вони й звернулися по до до впливового діяча-українця, вихідця з козацького міста Пирятина – Василя Григоровича, який упродовж 25 років був ученим секретарем Петербурзького Товариства заохочення художників і, водночас, конференц-секретарем Академії мистецтв. Вдячний Тарас Шевченко присвятив йому видатний твір – поему «Гайдамаки». До них приєдналися відомий художник Олексій Венеціанов, рід якого пов'язаний з м. Ніжином, та популярний тоді поет-пісняр, також козацького роду, Євген Гребінка. Він перший надрукував поезії Шевченка у своєму журналі «Ластовка». Євген Павлович брав діяльну участь у літературному житті Петербурга, співпрацював у багатьох журналах і збірниках, створив гурток, який об'єднував українську мистецьку й літературну інтелігенцію. Гребінка був першим літературним учителем Шевченка ще до визволення з кріпацтва, знайомив його з творами Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки-Основ'яненка, Бодянського. «Все оте годувало і ростило поетичний талант Шевченка», – скаже Олександр Кониський, автор хроніки, присвяченої життєвому та творчому шляху поета.
Завдяки своїм землякам-українцям Шевченко познайомився ще з одним пирятинцем, художником Аполлоном Мокрицьким, який брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва. Надзвичайно наполегливо і послідовно займався справою звільнення Тараса композитор, оперний актор і співак Семен Гулак-Артемовський – уродженець козацького містечка Городища, що на Київщині. Він також є автором опери-трагедії «Запорожець за Дунаєм», лібрето до якої писав, радячись із Шевченком.
Наступного ж дня після звільнення, 23 квітня 1838 р., Шевченко почав відвідувати класи Академії мистецтв та майстерню К. Брюллова, і незабаром став улюбленим учнем прославленого живописця.
Тільки тепер зміг Тарас з усією пристрастю і захопленням віддатися улюбленій праці, зазнати радощів повної свободи і незалежності: «…Учуся, нікому не кланяюсь…Велике щастя бути вільною людиною».
Згадуючи про роки занять у майстерні К. Брюллова, Т. Шевченко у «Щоденнику» писав: «Чим займався я в цьому святилищі? Дивно подумати, я займався тоді творенням малоросійських віршів, які згодом впали таким страшним тягарем на мою бідну душу. Перед його (Брюллова) чудовими творами я задумувався і леліяв у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних гайдамаків. У тіні його вишукано-розкішної майстерні, як у пекучому дикому степу наддніпровському, переді мною маячили мученицькі тіні наших бідних гетьманів. Переді мною стелився степ, усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна, моя бідна Україна, у всій непорочній меланхолійній красі своїй. І я задумувався, я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної чарівної принадності. Покликання і нічого більше. Дивно, одначе, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що малярство – моя майбутня професія, мій насущний хліб. І замість того, щоб вивчати його глибокі таємниці, і ще під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я творив вірші, за які мені ніхто ні гроша не заплатив і які, нарешті, позбавили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки крадькома базграю».
Два други зустрілися в парку Саша сказав що почув дивне цвірікання , і Андрій сказав що чув тоже . Коли вони обернулися і побачили що з куща іде цей звук . Коли Саша протянув руку до куща і витянув маленького соловейка . Андрій сказав відвести птаха до нього додому . Сашко сказав чудова ідея . Вони побігли додому . Мама сказала Андрію ти молодець , я піду в магазин куплю зерна для птаха . Минув тиждень Сашко з Андрієм з слізьми відносили птаха до парку , вони там де знайшли птаха побачили гніздо , вони поклали птаха там . Саша і Андрій сумували за птахом . Мама покликала їх накухню , біля вікна побачили соловя з гілкою калини в дзьобі
Жили-були дід та баба і була в них... Ні,наша казка не про те,не про старе і набридле,а про 21 століття.На 16 поверсі нового будинку жив собі Тінейджер-цілком звичайний підліток,який весь час проводить за комп'ютером,але одного разу,після виходу з віртуального світу на вулицю,він зустрів бабусю,яка довго просила,щоб її перевели через дорогу,Тінейджер був з тих людей,що пройшли повз,але повертаючись назад до дому він побачив.що бабуся пів дня стоїть на переході і просить по до Тінейджер з жалився над бабусею і увімкнувши ввічливого парубка,погодився до бабусі.Він чемно підійшов,привітався,взяв її під руку і провів її аж до самого дому,бабуся подякувала і сказала:"Дякую,хлопче,але чому ж ти не допоміг мені одразу,ти сильно поспішав?" "Ні,певно я забув,що я людина"-відповів хлопець.Бабуся не розгубилася і відповіла:"Добре,що ти вчасно згадав і за це я виконаю твоє бажання". Тінейджер подумав,що це жарт.Хіба ви чарівниця?-з посмішкою сказав він. -Так,проси,що хочеш,але подумай добре. -Я хочу ...я хочу...так у мене все є,я знаю!Я хочу подарувати щастя всьому світу.Бабуся посміхнулася,плеснула в долоні і навкруги почали посміхатися люди,визирнуло сонечко із-за хмар і почали цвісти вишні і чарувати людей своїм запахом,все стало прекрасним.Хлопець лунко почав сміятись,нюхати квіти,але коли повернувся до бабусі,щоб подякувати,її вже не було,вона таємниче зникла.Пройшли роки,Тінейджер став вчителем математки Максимом Вікторовичем,але на все життя запам"ятав,як колись зміг зробити світ трошки щасливим,бо вчасно згадав,що він людина
ответ:вот
Объяснение:180 років тому 22 квітня 1838 р. за с. ст. Карл Брюллов викупив за 2,5 тис. рублів асигнаціями Тараса Шевченка з кріпацтва. Ця сума на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, який розіграли в лотереї. Імпреза відбулася у палаці польського графа – віолончеліста та композитора Михайла Вієльгорського (Вєльгурського).
В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу з проханням – звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В. А. Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К. П. Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоби розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М. Ю. Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».
Більшу частину коштів внесли К. Брюллов, В. Жуковський, М. Вільєгорський та інші. Загалом у справі звільнення Шевченка з кріпацтва брали участь понад 20 осіб, частина з яких побажали залишитися невідомими. 22 квітня 1838 р. поміщик П. Енгельгардт, одержавши гроші, підписав відпускну Т. Шевченкові; її засвідчили В. Жуковський, К. Брюллов і М. Вієльгорський. 25 квітня цей документ було вручено Тарасові В. Жуковським у присутності К. Брюллова, M. Biєльгорського, А. Мокрицького
Започаткували звільнення Тараса саме українські митці. 1831 р. першим із цих доброчинців став художник Іван Сошенко, який проживав тоді в Петербурзі і залучив до цієї справи своїх українських колег. Вони й звернулися по до до впливового діяча-українця, вихідця з козацького міста Пирятина – Василя Григоровича, який упродовж 25 років був ученим секретарем Петербурзького Товариства заохочення художників і, водночас, конференц-секретарем Академії мистецтв. Вдячний Тарас Шевченко присвятив йому видатний твір – поему «Гайдамаки». До них приєдналися відомий художник Олексій Венеціанов, рід якого пов'язаний з м. Ніжином, та популярний тоді поет-пісняр, також козацького роду, Євген Гребінка. Він перший надрукував поезії Шевченка у своєму журналі «Ластовка». Євген Павлович брав діяльну участь у літературному житті Петербурга, співпрацював у багатьох журналах і збірниках, створив гурток, який об'єднував українську мистецьку й літературну інтелігенцію. Гребінка був першим літературним учителем Шевченка ще до визволення з кріпацтва, знайомив його з творами Котляревського, Гулака-Артемовського, Квітки-Основ'яненка, Бодянського. «Все оте годувало і ростило поетичний талант Шевченка», – скаже Олександр Кониський, автор хроніки, присвяченої життєвому та творчому шляху поета.
Завдяки своїм землякам-українцям Шевченко познайомився ще з одним пирятинцем, художником Аполлоном Мокрицьким, який брав активну участь в організації викупу його з кріпацтва. Надзвичайно наполегливо і послідовно займався справою звільнення Тараса композитор, оперний актор і співак Семен Гулак-Артемовський – уродженець козацького містечка Городища, що на Київщині. Він також є автором опери-трагедії «Запорожець за Дунаєм», лібрето до якої писав, радячись із Шевченком.
Наступного ж дня після звільнення, 23 квітня 1838 р., Шевченко почав відвідувати класи Академії мистецтв та майстерню К. Брюллова, і незабаром став улюбленим учнем прославленого живописця.
Тільки тепер зміг Тарас з усією пристрастю і захопленням віддатися улюбленій праці, зазнати радощів повної свободи і незалежності: «…Учуся, нікому не кланяюсь…Велике щастя бути вільною людиною».
Згадуючи про роки занять у майстерні К. Брюллова, Т. Шевченко у «Щоденнику» писав: «Чим займався я в цьому святилищі? Дивно подумати, я займався тоді творенням малоросійських віршів, які згодом впали таким страшним тягарем на мою бідну душу. Перед його (Брюллова) чудовими творами я задумувався і леліяв у своєму серці свого сліпця Кобзаря і своїх кровожерних гайдамаків. У тіні його вишукано-розкішної майстерні, як у пекучому дикому степу наддніпровському, переді мною маячили мученицькі тіні наших бідних гетьманів. Переді мною стелився степ, усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна, моя бідна Україна, у всій непорочній меланхолійній красі своїй. І я задумувався, я не міг відвести своїх духовних очей від цієї рідної чарівної принадності. Покликання і нічого більше. Дивно, одначе, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що малярство – моя майбутня професія, мій насущний хліб. І замість того, щоб вивчати його глибокі таємниці, і ще під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я творив вірші, за які мені ніхто ні гроша не заплатив і які, нарешті, позбавили мене волі і які, незважаючи на всемогутню нелюдську заборону, я все-таки крадькома базграю».