Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан насильно віддав заміж за панського хурмана, за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай.
Соломія, щоб її не впізнали та не повернули панові, переодягалася в парубка.
Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує його з біди. Соломія виявляє надзвичайну силу волі, щоб врятувати пораненого Остапа у плавнях: «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. їй стало жаль молодого змарнованого життя — і вона заплакала…».
Молода жінка дбала про одужання коханого, йшла на будь-яку роботу, аби заробити на шматок хліба і вірила у їхнє щастя. Але коли до омріяного вільного життя залишалося півкроку, Остапа забирають турецькі жовніри. Соломія випробувала усе для його звільнення, але ні умовляння, ані підкуп не до . Тоді вона зважилася на відчайдушний крок: відбити у вартових коханого.
Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.
1. У чому особливість написання повісті О.Назарука «Роксоляна»? (О. Назарук працював над повістю «Росколяна» упродовж кількох років: з 1918 по 1926 pp., а надрукована була аж у 1930 р. у Львові. Первісна її назва – «Роксоляна: Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника й законодавця».) 2. Хто головні герої твору? (Сулейман Катуні (Пишний) і русинка-полонянка Настя Лісовська, дочка священика Луки. Герої твору жили на переломі Середньовіччя й Нових часів). 3.Хто така Роксоляна? (Українська дівчина-бранка Анастасія Лісовська з Рогатина, яка потрапила в полон до турецького султана Сулеймана Пишного, згодом стала його дружиною і понад сорок років успішно правила Османською імперією, не забуваючи про Україну та допомагаючи їй). 4.Чому дівчину назвали Роксоляна? (В стародавню добу вважали, що Роксоланія – це Русь, або Рутенія, територія між Доном та Дністром. А мешканців її, азовсько-чорноморських сарматів, називали роксоланами (рокс – аланами), тобто українцями). 5.Як почувала себе бранка у школі невільниць у Кафі? 6.Чого навчав Настю турецький учитель Абдуллаг? 7. Чому не подобалися «свіжокуплені невольниці» улюбленій жінці султана? 8. За яких обставин відбулася перша зустріч Насті з султаном? 9. Куди відправилася на прощу Роксоляна? 10.Як складалося сімейне життя Роксоляни з Сулейманом?
Ліричного відтінку поемі надають пісні, в яких мати виливає своє горе. Ліризмом пройнята й мова в цілому ряді епізодів, де зворушливо розповідається про страждання матері, дібрані емоційно забарвлені слова (“сердешне неначе благає”, “й покапали сльози з старих очей замучених”).
Свою розповідь автор майже наближає до прози, що іноді нагадує казку, як це маємо на початку першого розділу (“Жили-були дід і баба...”).
2)Які ще фольклорні прийоми використовує поет?
Шевченко використовує, як більшість фольклорних творів, число – три: три пари кумів, “Тричі крига замерзала, тричі розтавала, тричі наймичку у Київ Катря проводжала...”.
Соломія — вродлива і сильна жінка. Вона має високу і міцну, «як на доброго мужика», постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся». Тяжким і нерадісним було життя Соломії, яку пан насильно віддав заміж за панського хурмана, за нелюбого чоловіка. Щоб визволитись з цього подвійного рабства — від поміщика і нелюба — Соломія разом з Остапом тікає за Дунай.
Соломія, щоб її не впізнали та не повернули панові, переодягалася в парубка.
Енергійна, вольова, дужа, вірна подруга Остапа, вона терпляче переносить всі злигодні мандрівного життя і не раз допомагає Остапові в дорозі, рятує його з біди. Соломія виявляє надзвичайну силу волі, щоб врятувати пораненого Остапа у плавнях: «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. їй стало жаль молодого змарнованого життя — і вона заплакала…».
Молода жінка дбала про одужання коханого, йшла на будь-яку роботу, аби заробити на шматок хліба і вірила у їхнє щастя. Але коли до омріяного вільного життя залишалося півкроку, Остапа забирають турецькі жовніри. Соломія випробувала усе для його звільнення, але ні умовляння, ані підкуп не до . Тоді вона зважилася на відчайдушний крок: відбити у вартових коханого.
Найяскравіше виявився героїчний характер Соломії і готовність її на самопожертву, коли вона, рятуючи Остапа, гине у хвилях Дунаю. Як і поранений Остап у плавнях з останніх сил боровся за життя, так тепер Соломія, тонучи, напружує всі сили, щоб дістатися до берега, бо «там так гарно, там сяє сонце, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця». Трагічна доля Остапа і Соломії, їх поневіряння в Туреччині свідчить про те, що всюди, де володарюють пани, трудяща людина не може знайти для себе щастя.
Объяснение: