1. "а вона оповідала йому, що зветься Марічка, що пасе вже дроб'єта (вівці)" 2. "Він знов бачив Марічку, її миле обличчя, її просту і щиру ласкавість, чув її голос, її співанки…" 3. "Його вже витягли на зарінок, але він не пізнав в ньому Марічки. Се не Марічка була, а якийсь мокрий лантух, синя кривава маса, стерта річним камінням, як у млині…" 4. "Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ." 5. "Марічка не боялась нічого. За поясом, на голім тілі, вона носила часник, над яким пошептала ворожка, їй ніщо тепер не зашкодить. " 6. "Марічка обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба,- співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з'являлись - не могла б розказати. Вони, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях, як сходять квітки самосійні по сіножатях, як смереки ростуть по горах." 7. "Марічка і сама вміла складати пісні. "
Тичина залишається одним із найбільших поетів ХХ ст., найвизначнішим новатором - модерністом 20-х років. Його перша поетична збірка мала такий самий суспільний резонанс, як у свій час "Кобзар" Шевченка чи "З вершин і низин" Франка. Павло Тичина - найпомітніша постать в українській та світовій поезії ХХ ст. Він збагнув мистецтво слова новими художніми відкриттями, життєствердною концепцією буття як діяння. Спираючись на націоналістичну традицію, зокрема філософію Г. Сковороди та поезії бароко, митець синтезував народнопісенні, класичні й наймодерніші художні засоби, витворивши неповторну картину світу, сповнену життєлюбства. Багатий образний світ, гуманістичні ідеали, розмаїтний жанровий репертуар поезій, витончене віршування забезпечили П. Тичині світову славу першорядного поета.
