У поемі Вергілія йдеться про те, як у героїчних походах, морських пригодах з волі богів троянці здобували землі латинян, а Еней — син богині Венери і смертного Анхіса — створив царство, що пізніше стало Римською державою. Такий міф про божественне походження царів був вигідний римським імператорам, бо підкреслював їх право на незмінну родову владу. Боги у поемі Вергілія всесильні і керують долею людства. Котляревський, навпаки, наділив богів та імператорів людськими вадами, такими як: хабарництво, пияцтво, заздрощі та зрадливість і т. ін. Наприклад, бог вітрів Еол — бахур, Нептун — хабарник, Зевс — п'яниця, Венера — «шльоха», Цірцея — «дуже злая до людей», цар Латин — «скупиндя». Героїчну поему письменник перетворює на комічну, а драматичні ситуації — на кумедні. Наприклад, Юнона у Вергілія — велична богиня, дружина Зевсе, у Котляревського вона — лише мстива жінка, «суча дочка».
Не оминув своєю увагою ловт і представників офіцерства, бундючних і пихатих, жорстоких у ставленні до солдат. Яскравим представником цього суспільства у поемі є князьок Турн.
Відповідь:
Це віршований твір, а тому його краще все ж таки читати повністю, тим більше, що вн не дуже великий за обсягом.
Але коротко його зміст зводиться до того,що київський князь Володимир Мономах під час одного з походів бере у полон маленького сина половецького хана. Хлопчик росте у князівських палатах не як невільник: з ним добре поводяться, він отошений шаною і розкошами. За роки проведені в чужих стінках, хлопець починаєзабувати свою мову, свій край, звичаї свого народу. А тим часом за ним сумує рідний батько. Він кличе до себе гудця (співця) і наказує тому знайти свого сина, нагадати тому про рідний дім, заспівати хлопцеві рідні пісні, а якщо нічого не до -датийому понюхати євшан-зілля (полин). Гудець вирушає в дорогу і на четвертий день приходить у Київ, де зустрічається з хлопцем. Співець розповідає ханському синові про рідний дім, але це не зачіпає хлопця за живе, бо він вже майже нічого не пам"ятає. Намагаючись розбудити у хлопцеві спогади, співець співає йому то пісні про лицрів, бойові походи, то колискові - та все марно. Зовсім зневірений співець раптом згадує про пораду хана і дає юнакові понюхати чарівне євшан-зілля. Від цього запаху хлопець нарешті згадує і рідний край, і широкий степ, і батьків, і волю. Він стверджує, що йому краще полягти в рідному краю кістьми, ніж жити невільником у князівських палатах. Тієї ж ночі разом з гудцем вони втікають на батьківщину.
Пояснення: