Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість. Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі. Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов'язано. Я дуже люблю свою сім'ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч - це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, "серцю не накажеш". Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися. У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Звичайно кохання це важка праця. Пари, які багато років живуть у шлюбі, кажуть, що спочатку потрібно навчитися терпіння, повазі, бути небайдужим до проблем свою коханого. Це не так вже і важко. Адже коли на життєвому шляху зустрінеться людина, яка заполонить твоє серце, для неї захочеться робити все. І кожного дня змінюватися на краще та дарувати їй своє кохання.
Кожна народна пісня складається упродовж років звісно, хтось перший створює основу сюжету , а потім протягом років чи навіть історія виконавці додають до нього щось своє ,або щось викидають чи змінюють... Таким чином пісня побутує в багатьох варіатнах , а імя людини , яка створила пісню назавжди забувається. Але й є винятки- коли талан народного пісняра настільки великий , що люди памятають автора . І хоча пісня й стає по-справжньому народною , імя її творця живе в часі так само як живуть його безсмертні твори Такою пісняркою була поетеса з Полтави Маруся Чурай . Це дівчина , яка справді стала легендою... І зараз серед фольклористів точаться суперечки,- чи існувала насправді ця Маруся Чурай , чи це лише тільки витвір народної уяви...Коли я читала про життя Чурай , мені якось підсвідомо дуже хотілося щоб вона справді існувала : настільки красивою й неймовірною була її історія ... Нещодавно я дізналася , що історичний документ який підтверджує її існування,є! Біографія Марусі Чурай побутує в багатьох варіантах Відомо,що вона народилася 1625 року в родині Гордія Чурая- славного та чесного козака, що загинув У варшаві. Українська земля дуже багата на талановитих людей . Маруся Чурай- одна з тих,народних талантів, чиї твори вмістили в себе народну душу. Це була незвичайна людина ,якої життя стало повною легендою! Це я складала власноруч того року! Отримала ів. Бажаю такоїж удачі!
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа. Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, до людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло. В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч: А пісня - це душа. З усіх потреб потреба. Лиш пісня в серці ширить межі неба. На крилах сонце сяйво їй лиша — Чим глибше пісня, тим ясніш душа. Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.
Одною з найголовніших речей в нашому житті є любов. Почуття, яке оспівують у піснях, про яке скла змальовують у картинах та віршах. Без неї ми не уявляємо свого буття.
Любов між двома людьми народжується з маленької симпатії, повільно переростаючи в щось більше. Це коли людина тобі небайдужа, тобі настільки цікаво з нею, що ти не хочеш з нею розлучатися. Не помічаєш маленькі недоліки та загалом сприймаєш її такою якою вона є.Кожен, напевно бачив закохану людину. До чого ж щасливі в неї очі! Вона ніби летить над землею, даруючи всім навколо якусь світлу радість. Закохана людина здатна на будь-якій подвиг і нерідко відкриває в собі талант до цікавого заняття.
Та любов буває різною. Наприклад, любов батьків до своїх дітей. Це, напевно, саме щире і краще почуття на світі. Ти можеш бути впевненим, що батьки ніколи не зрадять і завжди будуть поруч. Хоча і любов між батьками й дитиною не схожа на почуття між чоловіком і жінкою, це, безсумнівно, не менш захопливе явище.
Існує ще любов до Батьківщини, до рідного краю в якому ти народився. Де любо все що там є: дерева, луги, поля. В мене, наприклад, особливі почуття до мого отчого дому. Мені дорого все, що з ним пов'язано. Я дуже люблю свою сім'ю і знаю що вони люблять мене теж.
Насправді видів кохання є безліч - це і дружнє кохання, між бабусями та дідусями і їх онукам, та навіть любов до природи та до домашніх улюбленців.
Коли любов взаємна це прекрасно, але дуже часто трапляється навпаки. Нерозділене кохання дуже сумна річ, особливо в підлітковому віці. Коли молодим людям здається що це найбільша трагедія в їхньому житті. Це звичайно дуже сумно, але, як говорять у народі, "серцю не накажеш". Та часто така людина втрачає сенс життя і стає до всього збайдужілою. З часом любовні рани затягуються, залишаючи по собі неприємні згадки. Буває що після цього серце вже не здатне знов покохати. Та я вважаю що з цим потрібно боротися. У кожної людини є її друга половинка. Потрібно лише набратися терпіння і трохи почекати. Любові в цьому світі вистачить на всіх.
Звичайно кохання це важка праця. Пари, які багато років живуть у шлюбі, кажуть, що спочатку потрібно навчитися терпіння, повазі, бути небайдужим до проблем свою коханого. Це не так вже і важко. Адже коли на життєвому шляху зустрінеться людина, яка заполонить твоє серце, для неї захочеться робити все. І кожного дня змінюватися на краще та дарувати їй своє кохання.