нещодавно я прочитала оповідання л.вороніної «таємне товариство боягузів». в ньому розповідається про неймовірні і фантастичні пригоди хлопця на ім'я клим.
а все почалося з того, що цей хлопець дуже боявся свого сусіда на прізвисько кактус. адже йому частенько доводилося або рятуватися втечею, або отримувати незаслужено стусанів та ще й чути образливі слова від цього бешкетника.
одного разу після чергової такої втечі клим випадково потрапляє у таємне товариство боягузів. саме в цьому товаристві він побачив себе зі сторони і зрозумів, що є звичайнісіньким боягузом. щоб комусь, йому самому потрібно було змінитися. ось так він став іншим. нарешті навчився вірити у свої сили, приймати правильні рішення і знаходити вихід із складних ситуацій. так, хлопець не розгубився, а повністю виконав все по плану бабусі і дістався до машини часу. проявив кмітливість і здогадався, що мухи можуть бути зброєю проти синьомордих. ось так він став відважним не тому, що не мав страху, а тому, що навчився правильно діяти, коли було страшно. клим доклав чимало зусиль, щоб врятувати планету і своїх рідних.
це фантастичне оповідання є надзвичайно захоплюючим і дуже цікавим. спонукає нас бути сміливими, кмітливими, стояти на боці правди і вірити у свої сили.
Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Відповідь:
це легко :)
Пояснення:
вони навчають нас тому що не треба думати тільки про себе треба допомагати іншим що не треба кидати друзів у біді і треба їм допомагати :)