“Володимир” – роман відомого письменника-історика Семена Скляренка про історію українського народу, про його минуле, який можна завантажити чи читати он-лайн. Цей епічний твір заснований на документальних матеріалах, які відтворюють історичну ситуацію та політичну атмосферу Київської Русі. Роман задумувався як продовження історичного роману “Святослав” і був другим твором історичної трилогії задуманої автором. Центральною постаттю твору є постать князя Володимира, настільки харизматична, що досі привертає увагу майстрів слова. Князю Володимиру історично випала дуже важлива роль – він повинен був зміцнити позиції Київської Русі на міжнародній арені, Для цього князь приймає християнство. У романі відтворюється процес становлення київського князівства, висв... Детальніше
Володимир Дрозд
"Білий кінь Шептало"-Проблема людини в суспільстві, її знеосіблення, свободи і неволі, особистості й натовпу, дійсності і мріїоловні герої оповідання — білий кінь (алегоричний образ) , Степан, «маленький чоловічок, навіть не білий, а якийсь «землисто-сірий» , з дрібними корявими ручиськами. З метою більш осмисленого проникнення в образ з'ясовую сутність поняття «алегорія» . Алегорія — відтворення людських характерів та взаємин в образах тварин, предметів та явищ природи. Оцінка зображуваного в алегорії виступає значно виразніше, ніж при використанні, наприклад, епітетів чи метафор. Тож образ білого коня уособлює в собі особистість гідну поваги. На нього можна покластися, він молодий, гарний, гордий. Не раз на це зверта я увагу і Степан: кінь мав густу гриву, стрункі ноги, які завжди ступали впевненою ходою; особливо вражала шия — у її крутім вишні вбачалася незалежність. Степан тішився тим, що білий кінь гордовито міг гнати до водопою сірих, вороних і гнідих. Коли ж стався злам?
Є в оповіданні вражаючі епізоди. Ось один із них. Босоногий хлопчисько своїми чіпкими руками пригнув голову білого коня й владно потягнув на себе. Шептало спершу ступнув кілька кроків і раптом болісно відчув неволю. Хлопчаче «но-но» , поблажливий зверхній дотик роздратували Шептала — його пересмикнуло, з нечуваною силою «він шарпонувся, вирвав кінець повода, диво звівся на задні ноги» , його очі стріляли в цю мить страшними кривавими іскрами. Кінь — уособлення відважної, відчайдушної людини, яка не хоче миритися з приниженням людської гідності, її душа протестує, вона вимагає поваги до себе. «Шептало легко опустився і помчав через гусячу царину в лугову синь» . На мій погляд, «лугова синь» — це символ простору, безмежжя.. . й волі».Оповідання «Білий кінь Шептало» має глибокий філософський підтекст: навіть сильна особистість під впливом оточуючих обставин часто втрачає свою індивідуальність, знеособлюється і починає діяти, як усі. Сьогодні, коли на полицях книгарень лежать книги з неприхованим осудом системи оповідання В. Дрозда набуває актуальності. Сильна людина сьогодення (маємо на увазі українську інтелігенцію, яка бунтує проти сучасного хаосу, їй видиться смак волі (наприклад, свобода слова!) , але вона й страхається її, бо не знає, як діяти. Символічно звучать останні рядки твору: «Під ранок кінь повертається до кошари, просуває голову між жердин загорожі та дрімає, стомлений нерозумною балаканиною»
Образ білого коня Шептала — алегоричний. Він уособлює яскраву людську особистість, яка під впливом повсякденного життя втрачає свою індивідуальність, губить кращі риси свого характеру, пристосовується, починає діяти, «як усі». Лише на мить вирвавшись із неволі, кінь відчув себе щасливим, але потім усе ж дійшов висновку, що краще бути покірним та слухняним під захистом сильнішого, надавати перевагу реальності, а не мрії. Оповідання має глибокий філософський підтекст, піднімає важливі проблеми людини в суспільстві, її знеособлення, свободи й неволі, особистості й натовпу, дійсності й мрії.
Відповідь:
Це опис дівчини-заробітчанки з твору Г.Тютюнника "Климко" , яка продвала на базарі в Слов"янську свою хустку.
Пояснення:
Цитата: Біля крайньої тачки на дерев'яних колесах стояла дівчина, з напуском на очі зап'ята старенькою чорною хустиною. Вона тримала в руках чепурно, квітка до квітки складений букет чорнобривців. На плечах у неї була ще одна хустка - велика, у веселих червоних та зелених квітах, а темно-вишневі шовкові китиці ледь не торкалися землі. Щоки у дівчини були перепнуті по-старечому, навкіс, як у хворої на зуби, а маленькі тонкі пальці, що тримали квіти, тремтливо перебирали зелені стебельця.