Образ Юрка.· «Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «...Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»· «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»· «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...»· «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка»· «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував»· «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»· «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».· «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...» Образ Тосі.· «Вона, відчуваючи свою провину, зовсім тихо присіла неподалік. Тепер вона й сама була не рада, що прийшла, бо сподівалася на те, що Юрко стріне привітно, а він...»· «А вона, не зважившись повернутись і піти одразу, тепер деталі почувала себе ніяково й пригнічено. Її засмучувало й те, що Юрко нічого не зловив. Якби зловив, то почав би радуватись, і тоді вони б якось помирились».· «Вона з першого ж дня прив’язалась до нього, весь час намагалась бути в його товаристві, не спускала з нього очей».· «Випусти... бо вони повмирають без води».· «У її вухах стояв отой качин крик, довго ще стояв, навіть тоді, коли вони вийшли з лісу й через городи йшли до хати».· «Вона хотіла податися разом із Юрком, щоб слухати його розповіді про місто, про те, чого їй ніколи не випадало бачити. Коли вона була з Юрком, то здавалося, що на неї падає чарівніше світло його знань, що вона на якийсь час переселяється у той світ, що постає з його розповідей».· «Спочатку сиділа під своєю хатою й намагалася помітити, як сонячне проміння падає на землю… Потім з кленового полінця робила свистка, але всі вони свистали не так, як той, учорашній, який грав тоненьким, наче аж зеленим звуком. Притулялася до берези, що росла в їхньому подвір’ї, хотіла підслухати, про що вона шумить, але сьогодні чомусь береза крилася від неї, не бажала повідати своїх думок».· «Дуби співчутливо поглядали на неї, ніби хотіли до Тільки кущі перепиняли їй дорогу, тільки кущі шмагали по литках, ніби мстилися невідомо за що… спускала на воду й благала душею й очима».· «Вона сама ладна була стати тією качкою, сама ладна була попливти з ним, тільки якби, вони пливли… — Пливіть, рідні, пливіть, ненаглядні!.. Що то вона їх посилає на воду, а вони вже не пливуть».· «І вона й справді появилась. Стала біля своєї хати й дивилась, як вони сідають у машину. Їй дуже кортіло підійти, але вона не наважувалась».
сучасному світі людина завжди намагається протистояти лиху, кривді, жорстокості, захищаючи добро, правду, справедливість. Як персонаж твору, так і людина опиняється в конфліктних ситуаціях і мусять самі вирішити, обрати власний вірний шлях. Тому герой твору Б. Харчука «Планетник» повсякчас прагне довести людям свою щирість, доброту, чуйність, але вони не завжди її сприймають. Всі життєві негаразди люди пов'язують з Планетником — представником, на їх думку, нечистої сили. Сам герой твору, перебуваючи в ув'язненні, не страждає від того, що його спалять; Планетник жалкує через те, що не встиг злетіти у небо, не встиг... пізнати більшого, щоб і далі творити добро на благо інших.Для Планетника головним у житті є: любов до людини праці, сам він «ніколи не мав вільної хвилини: гнали на панщину, і він йшов, як не з косою, то з ціпом,- косив, молотив. Восени садив дерева. Викопував в лісі дубки, кленочки, яворкі і тикав їх, де було місце: навколо будинку, край вулиці, біля криниці. Взимку возився з гноєм, розносив його на город і на полі. Коли втомлений, розтирав снігом руки та обличчя - вони горіли як жар. Ще й не пахло нирками, готував живці, ховаючи їх у погребі. А з теплом ощипывал дички. Хто просив, нікому не відмовляв». За до цього образу Борису Харчуку вдається виховувати почуття поваги, любові до природи, її краси; прагнення робити людям добро, надавати безкорисливу до Ця повість-притча сповнена мотивами уславлення доброти, чуйності, щирості, працьовитості, відповідальності до справи, яку доручено, а також засудження зла, підступності, жаги до збагачення, егоїзму. На прикладі Планетника ми вчимося кожну хвилину свого життя людина повинна присвячувати для створення та примноження добра, краси на благо інших; «...жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності». Також для Планетника головним є збереження природи, її краси і ми маємо брати з нього приклад для власних вчинків. Для того «...щоб жити і вдосконалюватися — піднятися до краси і сили природи, до волі і єдності».Ми повинні наслідувати Планетник і робити все для збереження природи. Ніколи не можна ображати ні рослинки, ні тваринки, тому що вони теж живі. «Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?». Про це також говорить багато повір"їв і прикмет українського народу, які так старанно вивчав сам Планетник.Нажаль, історія з Планетником – це не виключення. У всі часи люди з надзвичайними талантами, з відмінними від традиційних поглядами на життя та на оточуючий світ, люди, які не могли знайти порозуміння із своїми сучасниками, залишалися осторонь від суспільства і частіш усього відчували до себе лише вороже ставлення. Прикладом таких людей можуть бути вчені і винахідники, які набагато років перегнали свій час, але своїми сучасниками вважалися божевільними. Багато прикладів можна знайти і серед персонажів української літератури та й серед самих митців минулого та сучасного. Та це відбувалося не тільки в минулому, це може відбуватися і в наш час. Бо й сьогодні люди з передовим мисленням та новаторськими ідеями інколи не знаходять розуміння і підтримки у оточуючих, залишаючись зі своїми прагненнями один на один.
почуття любові та вірності до своєї рідної країни захоплюється тим що автор описав яка чудова Україна