У Федькові ніби біс вселився. Він був непосидючим, любив бешкетувати, лазити по дахах будинків або сидіти на воротах. “Спокій був його ворогом”.
Толя ж був дитиною ніжною, смирною, соромливою. На вулицю виходив завжди чистеньким, посміхаючись своїми невинними синіми очима.
Стосунки з батьками.
На Федька часто скаржилися його однолітки, і батько, прийшовши з роботи, часто його бив. «Вибивши «сибіряку», батько виймає з кишені дві або три копійки й дає йому» за те, шо завжди говорить правду. Толина мати мало не непритомніла, бачачи, шо її син водиться з Федьком.
Толя завжди починав плакати і говорити, що в усьому винен Федько.
Благородство Федька і підлість Толі.
Федько врятував Толю, допомігши йому з крижини вибратися на берег. А потім, бачачи переляканого Толю, може, вперше збрехав, взявши на себе вину.
Толя ж тулився до матері, яка милувала його і жаліла. Він сказав, шо Федько штовхнув його на кригу. Через Толю покарали безвинного Федька, через Толю Федько застудився і помер. А Толя ше у бідної Федькової матері виманив чижика.
Моє ставлення до хлопців.
Мені подобається Федько своєю правдивістю, відвертістю, готовністю прийти на до у скрутну хвилину. Шкода, шо він помер. А байдужий до чужого горя безсердечний і брехливий Толя живе.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/porivnyalna-harakteristika-fedka-ta-toli-fedko-halamidnik
Повість Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять" є автобіографічною. У ній письменник згадує своє дитинство, знайомить з рідними людьми — матір'ю, татом, дідусем, бабусею. Головний герой повісті маленький хлопчик Михайлик — це і є сам Михайло Стельмах. Весь світ Михайлик сприймає, наче казку. Лебеді, що пролітають над ним, за його бажанням роблять ще одне коло над хатою. Хлопчик вірить розповідям дідуся про сонячні ключі, якими відмикається земля навесні. Усе навколо Михайлика пронизане добром і любов'ю. Поруч з ним мудрий дідусь, майстер на всі руки, добра і лагідна мати. Навіть те, що чогось нема, сприймається хлопчиною легко. Немає ковзанів, замінив їх ночвами. Від мами за це дісталося, але як весело було летіти з гори. Немає чобіт іноді мати дасть свої і "ноги тебе несуть, мов пташині крила". Хлопчик приязно ставиться до навколишнього світу, росте добрим, сердечним, розумним. У нього є "або слабість, або дурість" — він дуже любить читати. У свої дев'ять років він перечитав все, що зміг знайти в селі: "Кобзаря", "Робінзона Крузо", казки. За новими книгами він ходить до старого парубка Юхима і навіть до попа. В Юхима він бере книги за насіння. Але, зустрівши жінку-жебрачку з хлопчиком, поділився з ними своїм дорогоцінним насінням. Він добра, чуйна людина. Михайлик зростає таким духовно багатим, бо його батьки, дідусь з бабусею створили для нього світ добра і краси, делікатності і благородства. Дідусь, коли повертався пізно з заробітків, не будив бабусю. Це для малого хлопчика був приклад поваги до близької людини. Звичайно, автор, як і всі люди, згадує найкраще зі свого дитинства. Він поетизує землю, працю на ній, простих трудівників. Разом з тим він зумів яскраво відтворити складну епоху двадцятих років минулого століття, передати оптимізм і життєлюбність народу-трудівника, здатного подолати будь-яке випробування. Мені сподобався Михайлик своєю чистотою сприймання світу, добротою, чуйністю. Він весь такий відкритий до добра, готовий пізнавати світ і бачити тільки світле, хороше в житті.