Відповідь: Твір «Енеїда» Івана Котляревського присвячений славетному минулому нашого народу, його возвеличенню через показ образів із Біблії та давньогрецької літератури. У поемі показана подорож славного парубка і не тільки його власні героїчні подвиги, а й подвиги усього українського мужнього війська.
Немає ніяких сумнівів щодо актуальності теми «Енеїди», бо і в наш час гостро стоїть питання національного відродження України. Своїм задумом поема сповна виправдовує тенденції часу, за до давніх образів троянських та грецьких героїв вона підносить найкращі риси вояків, у яких ми підсвідомо бачимо українців. І це впливає на національний дух читачів.
Основною метою Котляревського було розбуркати український народ, пробудити його дух, нагадати про те, що і в нас є славетне минуле, що і в нас були свої герої, які вчиняли подвиги. Автор написав поему тією мовою, якою розмовляє народ, і зробив це свідомо, бо не хотів застосовувати офіційну мову, на якій велись справи і було прийнято писати. Він хотів вивести розмовну, народну мову в розряд літературної. Перед автором стояла мета описати пригоди та життя грецького героя і для більш легкого сприймання читачами перевести їх в український контекст.
Еней — головний герой поеми, який знаходиться в центрі уваги, і якого доля посилає на війну. Він, з одного боку, майже ідеальний, і в той же час, з іншого боку, в ньому є доля гумору, кумедності. Основні зусилля в творі спрямовані на поєднання давньогрецьких та біблійних мотивів з традиціями українського народу. У поемі вдало поєднані грецька міфологія з українською історією, дуже влучним є і поєднання українських і грецьких назв та імен. Національно-історичне питання є основним питанням поеми, воно сповнене образами та паралелями, за до яких передається історизм твору та атмосфера міфічності.
Автор ставить перед собою завдання і вдало його виконує: він зображує українське минуле і дійсність так, щоб народ її сприйняв як рідну, щоб мова, на якій вона написана, була зрозуміла для народу.
Поема «Енеїда» стала поштовхом для створення схожих творів у авторів інших національностей, наприклад «Енеиди навыварат» білоруською мовою. Сатира та гумор в творах І. Котляревського стали чудовою традицією, яку було продовжено в талановитих творах Валерія Пронози, Остапа Вишні, Степана Олійника, Василя Чечвянського, Сергія Воскрекасенка, Олександра Ільченка та інших. «Енеїда» стала справжнім джерелом для митців наступних поколінь.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Павло Тичина - видатний український поет, який присвятив своє життя творенню високохудожньої літератури. Його поезія знакова для українського народу, оскільки передає дух національної атмосфери, черпаючи від традицій та культурних цінностей.
Поет був унікальним явищем в українському літературному середовищі, оскільки він лише невелику частину свого життя присвятив творенню поезії. Досить незвичайною може здатися така життєва позиція, але саме ця особливість надала його творам свіжість та неординарність.
Творчість Павла Тичини - це експеримент, пошук нових форм і проникнення в глибини людського досвіду. Він ставив цілі такі, які нести зміст та значення, підходив до своїх творів з духовністю та внутрішніми переживаннями. Завжди цікавило Тичину світове бачення людей, їхні ідеали та бажання, їхні здобутки та страждання.
Його твори - це глибокі роздуми про життя та людську душу, про хвилі любові та болю, про те, що колись було, те, що нині і те, що нас чекає у майбутньому. Він не боявся висловлювати свої думки і принципи, він перш за все був сміливим в своїх висловлюваннях.
Особливою рисою творчості Павла Тичини є його глибоке почуття любові до України, що проливається в кожному його вірші. Він співає про красу і велич української природи, про життя на польоті духу, про те, як Україна має продовжувати існувати як нація не зважаючи на всі труднощі та перешкоди. Крім того, у творах Павла Тичини відчувається духовне оповідання з історії України, її традицій та звичаїв.
Отже, творчість Павла Тичини - це не просто література, а справжнє мистецтво, яке пронизане духовністю та виразністю і буде назавжди залишатися в українському культурному просторі. Його вірші залишались на папері, але промовляли у серцях тих, хто їх читав, його слова проникали в душі людей, залишаючи слід у їхньому житті.