Митько і Сергійко — учні київської школи. Цілий рік вони мріяли провести канікули в селі, але батьки боялися, що хлопчики не будуть слухати бабусю. Винахідливі шестикласники зуміли довести старшим, що їм вкрай необхідно виїхати з Києва.
І ось вони у бабусі, яка не обмежувала їх ні в чому. Хлопчики мали змогу вільно розпоряджатися своїм часом. Вони відремонтували старий курінь на березі лісового озера, ховалися в ньому вдень і навіть залишалися ночувати.
Ніщо не проходило повз увагу допитливих гостей. Перебування біля озера стало ще цікавіпіим, коли друзі виріпіили спіймати чудовисько, яке буцімто жило в озері.
Винахідливі хлопчики виріпіили викопати яму, куди мав потрапити митько- завр. Добре, що вони не встромили гострий кілок у ту яму, бо впав до неї не ящір, а дід Трохим, бабусин сусід.
Щоб міфічна химера лісового озера не проминула засідку, Митько придумав прив’язати до дерева приманку. Козу хлопці побоялися тягти до лісу, самі не хотіли потрапити чудовиську у пащу, тож виріпіили, що для цієї справи підійде й курка. З великими труднощами їм вдалося піймати птицю і прив’язати її до дерева. Але капосна курка сховалася за стовбур і стала несамовито квоктати тільки тоді, коли почула голос діда Трохима з ями. Хлопці відбріхувалися як могли, але старий все-таки зрозумів, що і лопату, і курку принесли до лісу саме вони.
Таємниця лісового озера розкрилася зовсім випадково. Коли хлопці помітили у воді голову чудовиська, Митько став кидати каміння. Хоч не з першого разу, а він таки влучив йому прямо межи очі. І раптом у нічній темряві почувся крик: «Рятуйте!» Друзі зрозуміли, що тим «чудовиськом» був Васько.
Пригоди на березі лісового озера стали для допитливих хлопчиків нагодою якомога більше дізнатися про минуле Землі. У школі вони вчилися абияк, ніхто не бачив у їхніх руках книжок, а тут на канікулах та ще й без примусу хлопці чимало прочитали. Я думаю, що з цього літа зоологія та біологія стануть їхніми улюбленими предметами.
«Добрий день, лісова красуня Мавка! Ти мене не знаєш, але я тебе знаю дуже добре, настільки добре, що ти навіть і не уявляєш. Я навіть знаю те, що відбудеться з тобою у майбутньому, як закінчиться історія твого кохання та кохання Лукаша, бо я прочитав про тебе драму Лесі Українки під назвою «Лісова пісня». Тому, перш за все, я хочу попередити тебе про небезпеку, яка чекає тебе у майбутньому, про небезпеку кохання казкової лісової істоти та людини. Я б повторив слова з поеми:
«Обминай їх, Мавко:
Раз тільки ступиш – і пропала воля!
Та Мавка не слуха тих слів і весело сміється:
Ну, як-таки, щоб воля – та пропала?
Се так колись і вітер пропаде!»
